style="font-size:15px;"> – Ти говорив із Вамою?
– Так. Він швидко збагнув, до чого я хилю.
– Ще б пак, – у голосі Садеаса промайнула подоба веселості. – Я б на твоєму місці іншого й не чекав.
– Ти сказав йому, що піднімаєш плату за деревину?
Садеас контролював єдиний великий ліс в окрузі.
– Подвоюю, – уточнив Садеас.
Адолін озирнувся через плече. Вама спостерігав за ними, і вираз його обличчя метав блискавиці, мов небо у великобурю. З землі довкола нього – немов бульбашки з гейзера – здіймалися спрени гніву, схожі на невеличкі калюжки киплячої крові. Далінар і Садеас, які об’єдналися, – зміст такого послання був прозорим і недвозначним. «Ага… так ось чому вони запросили його на полювання, – збагнув Адолін, – щоби зманіпулювати ним».
– Гадаєш, це спрацює? – запитав Далінар.
– Упевнений, що так, – відказав Садеас. – Вама швидко стає поступливим, якщо притиснути його до стіни: він зрозуміє, що краще користуватися Душезаклиначами, ніж витрачати цілий статок, щоби протягнути лінію постачання аж із Алеткару.
– Можливо, нам варто повідомити короля про такий стан речей, – мовив Далінар, кидаючи погляд на монарха, котрий стояв у павільйоні, не відаючи про те, що сталося.
Садеас зітхнув:
– Я намагався, проте йому бракує тями для такої роботи. Дай йому спокій, Далінаре, нехай займається своїми справами. У нього на умі великі ідеали справедливості, в ім’я яких він скаче в бій із батьковими ворогами, високо здійнявши меча.
– Здається, останнім часом його менше турбують паршенді, а більше вбивці, які скрадаються в нічній темряві, – сказав Далінар. – Хлопцева зацикленість непокоїть мене. Я не розумію, звідки вона береться.
Садеас засміявся:
– Далінаре, ти серйозно?
– Я завжди серйозний.
– Знаю, знаю. Але ж ти не можеш не бачити, звідки в його параної ростуть ноги!
– З того, як убили його батька?
– З того, як поводиться з ним дядько! Тисяча охоронців? Зупинки на кожнісінькому плато, щоб солдати мали час «убезпечити» наступне? Далінаре, ну чесне слово…
– Обережність не буває зайвою.
– Таку обережність інші називають параноєю.
– Кодекс…
– Кодекс – це добірка ідеалістичної маячні, – перебив його Садеас, – вигаданої поетами, щоб описати, яким, на їхню думку, мав би бути цей світ.
– Ґавілар вірив у ці ідеї.
– То й поглянь, де він через них опинився.
– А де був ти, Садеасе, коли він боронив своє життя?
Той примружив очі:
– Ми що, знову будемо пережовувати минуле? Мов колишні коханці, які випадково зустрілися на бенкеті?
Далінар мовчав. Адолін уже вкотре був спантеличений природою їхніх стосунків. Шпильки були невдавані: досить було лишень глянути в їхні очі, щоби зрозуміти: вони заледве терпіли
