ви знайдете анкету, яка допоможе вам поміркувати, які аспекти контексту впливають на ваше сприйняття відчуттів. У цьому опитуванні ви пригадаєте свої три чудові сексуальні пригоди і три не такі чудові й поміркуєте про те, що конкретно зробило ці досвіди тим, чим вони були, – які зовнішні обставини і особливості вашого внутрішнього стану. Витратьте якийсь час, щоб зробити це. Аналіз принаймні однієї дивовижної пригоди і однієї не такої дивовижної може допомогти вам зрозуміти, який контекст підвищує здатність вашого мозку сприймати світ як сексуальне місце, а який цю тенденцію знижує.
Якщо партнер ляскає вас по сідницях, коли ви зав’язуєте малюкові черевики, це дратує. Але коли партнер ляскає вас по сідницях посеред сексу, це може видатися дуже-дуже сексуальним.
Контекст спричиняє те, що відчуття, які зазвичай сприймаються як болісні, наприклад ляскання чи биття, здаються еротичними. Сексуальний «дозвіл» вимагає довіри – вимкнення вимикачів – і дає змогу вашому партнерові контролювати ситуацію. У явно еротичному, консенсусному контексті з високим рівнем довіри ваш мозок відкритий і сприйнятливий, готовий інтерпретувати усі відчуття як еротичні. А в культурі, де жінка проводить більшість часу з увімкненими гальмами, кажучи «ні», не дивно, що ми маємо фантазії про позбавлення контролю, розпруження в абсолютній довірі (вимкнені гальма) й дозвіл самим собі пережити ці відчуття.
Секс, щури й рок-н-рол
Що є остаточним науковим свідченням влади контексту над здатністю вашого мозку сприймати відчуття? Подивіться, що стається з мозком щурів, коли ви граєте їм Іґґі Попа.
Уявіть, що ви – лабораторний пацюк у трикамерній коробці40. Дослідники безболісно імплантували у ваш мозок крихітний зонд, щоб спрямовувати прилеглі ядра, маленьку ділянку всередині мозку, робота якої – визначати, куди прямувати – «від» чи «до» чогось, що трапляється у вашому середовищі. У першій камері ви потрапляєте в середовище, до якого звикли в лабораторії, – світло увімкнене, але притлумлене. Тут дослідники стимулюють верхівку прилеглих ядер, і ви починаєте поводитися відповідно, тобто нюшкувати й досліджувати. Психолог Джон Ґоттман називає цю поведінку «Що це?»41. Допитливість.
Дослідження. Рух «до». А коли дослідники стимулюють нижню ділянку ваших прилеглих ядер, ви демонструєте поведінку уникнення «Що це за чортівня?» – тупочете лапами й відвертаєте голову. Страх. Уникнення. Рух «від».
І все нормально й очікувано від біонічного дистанційно керованого щура.
А зараз ви прямуєте до наступної камери, де світло вимкнене, тихо, спокійно й пахне домівкою. Вам тут подобається, це немов спа-салон для щурів. У цьому контексті, коли дослідники стимулюють верхню ділянку ваших прилеглих ядер, відбувається те саме – поведінка наближення. Але тут починається дещо неймовірне. Коли дослідники стимулюють нижню ділянку ваших прилеглих ядер…
Reynolds and Berridge, “Emotional Environments”.
Gottman,
