четвертому розділі я опишу еволюційні причини цього, але зараз просто знайте: абсолютно нормально, що контекст змінює ваше сприйняття відчуттів. Просто так працює мозок.
Ось загадка.
Меррітт, маючи чутливе гальмо, у реальному житті потерпала від проблем із сексом. Але у неї розвинена сексуальна уява, і вже десять років вона читає й сама пише еротичну літературу. Її улюбленими темами стали історії про ґейське БДСМ (жартома вона називає їх «П’ятдесят відтінків блакитного»). Напевно, є щось в образі двох чоловіків, переплетених у пристрасному могутньому русі, що полонило її еротичну уяву.
«“Заводитися” від історій про чоловіків, що займаються вигадливим сексом, але так просто розохочуватися під час сексу з жінкою, яку я кохаю? Чи має це сенс? Шум. Ніготь, коли я цього не очікую. Навіть сторонні думки. І все-таки я годинами пишу про чоловіків, які займаються сексом прилюдно, за стійкою бару чи прив’язані до дерев».
З’ясування механізму дії чутливих сексуальних гальм трохи допомогло Меррітт, але лише коли вони з Керол поговорили про контекст: «Який контекст тебе збуджує? Який контекст тисне на твої гальма?» І вони зрозуміли, що у Меррітт дивовижні фантазії, тоді як реальне життя стало… непростим завданням.
Це досить природно для жінок із чутливими гальмами. Контекст (зовнішні обставини і стан мозку) з фантазій дуже відрізняється від контексту в реальному житті. Коли ви на самоті у своєму ліжку фантазуєте про те, як вас оточують п’ятеро дужих незнайомих чоловіків, ви насправді в безпеці, не існує загрози, що активувала б вашу стресову реакцію, а новизна фантазії додає хмизу в багаття. Чудовий контекст!
Але якщо в реальному житті вас оточать п’ятеро незнайомих здорованів, ваш мозок, напевно, зреагує на це як на стрес: «Біжи! Бийся! Замри!» – і ця стресова реакція, напевно, вдарить по ваших сексуальних гальмах. Не надто гарний контекст.
– То що ж нам із цим робити? – запитала мене Меррітт.
– Довірся, – сказала я. – Відпустити гальма означає довіру.
Меррітт похитала головою й подивилася на Керол:
– Я довіряю тобі на 150 %. Я не вагаючись стрибну в урвище з зав’язаними очима, якщо ти скажеш, що на дні аварійний мат.
І тоді Керол сказала:
– Тоді залишається лише одна людина, якій ти не довіряєш, чи не так?
Меррітт глипнула на нас обох і промовила:
– Я. Я не довіряю собі. Це те, що ви намагаєтеся мені сказати?
Я запитала:
– А ти довіряєш?
– Я довіряю собі, коли йдеться про вчасно сплачені рахунки. Я довіряю собі як матері. Як письменниці. Так, я… гм… – Вона замовкла і примружилася, задумливо дивлячись на мене.
– Ти довіряєш своєму розумові й своєму серцю, – сказала Керол. – Але чи довіряєш ти своєму тілу?
Меррітт сильно потерла рукою чоло й відповіла:
