із блискавицями, в нестерпно гарячих джерелах та струменистих гейзерах. Те ж відбувається в надрах Землі, де гарячі спресовані породи стають схожими на іриски, м’якнуть та впродовж мільйонів років повільно собі пливуть. Холодніші щільніші гірські породи з поверхні пірнають на дно, тоді як гарячіші та менш щільні породи випливають на їхнє місце. Протягом усієї історії Землі конвекція була основним рушієм планетарного охолодження.
Третім механізмом передавання тепла є теплове випромінювання. Будь-який гарячий об’єкт виділяє тепло в холодніше середовище у формі інфрачервоного випромінювання, яке у вакуумі долає 299 338 км за секунду. Ця знайома всім форма енергії (яскраво виявляє себе, коли ви собі відпочиваєте, всотуючи промінці яскравого сонця) схожа на хвилі видимого світла (однак теплове випромінювання відрізняється довшими хвилями). Ймовірно, найочевиднішим джерелом енергії інфрачервоного випромінювання є Сонце, яке купає Землю в інфрачервоному промінні, що долають космічний вакуум десь за 8,3 хвилини. Іншими прикладами є електричний обігрівач, вогонь в каміні або ж добре знані радіатори водяного опалення. Кожний нагрітий об’єкт випромінює тепло в холодніше середовище. Наше тіло не є винятком. Саме тому в переповненій аудиторії може стати аж так душно – кожна людина виділяє стільки тепла, скільки і лампочка на сто ват, – цей факт легко перевірити, надівши окуляри нічного бачення. Крізь них видно, що люди та тварини яскраво світяться в темряві, поширюючи інфрачервоне випромінення.
Інтенсивність тепловіддачі в результаті теплопровідності, конвекції чи випромінювання залежить від різниці температур між гарячішими та холоднішими об’єктами. Теплопровідність відбувається швидше, конвекція – енергійніше, а випромінювання – значно сильніше, якщо різниця температур велика. Земля – тепла планета. Обертаючись довкола Сонця в холоднечі простору, вона постійно випромінює в космос тепло. Однак розпечена до багрянцю пост-Тейїстична Земля викидала надлишок теплової енергії з такою швидкістю, що в наші дні важко собі й уявити. Вона буквально палала в чорній порожнечі космосу.
Беручи до уваги колосальну втрату тепла, яке розсіялося в космосі, неминучим стало формування твердої земної кори. Очевидно, десь біля одного з полюсів Землі, який не так сильно страждав від припливних хвиль, розплавлена поверхня остигла настільки, щоб утворилися перші кристали. Проте процес охолодження та кристалізації був не таким вже й простим. Більшість звичайних речовин мають чітко визначену температуру, точку замерзання. Рідка вода кристалізується при температурі 0 °C, сріблястий метал ртуть – при 38,8 °C, а етанол (звичайний питний спирт) – при 117 °C. Проте з магмою все по-іншому. Вона цікава тим, що не має єдиної точки замерзання (хоча говорити про точку замерзання в контексті магми з температурою понад 1371 °C – це абсолютний оксиморон).
Розпочнемо
