.
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу - страница 27
Центральним елементом конструкції Йодера була «бомба» – масивний сталевий циліндр із зовнішнім діаметром 30 см, внутрішнім – 2,54 см і довжиною 50,8 см. Один кінець «бомби» приєднувався до ряду насосів, компресорів та посилювачів тиску, що створювали вражаючі 12 000 атмосфер – такий приголомшливий тиск існує на глибині 40 км під поверхнею Землі – еквівалент вибуху динамітної шашки. На другому кінці був тридцятисантиметровий контейнер для зразків гірських порід та гігантська шестигранна гайка діаметром 15 см. Ми герметично закривали цей контейнер, затягуючи гайку метровим ключем вагою в дев’ять кілограмів.
Принадою конструкції Гатта Йодера було те, що ми могли насипати порошкоподібні зразки гірських порід і мінералів у невеликі золоті трубки, помістити їх у циліндричний нагрівач і залишити весь пристрій всередині барокамери-бомби. Після цього ми могли створити тиск, увімкнути електричний нагрівач, а далі пристрій виконував всю роботу за нас. Для кожної експериментальної роботи треба було шість маленьких золотих трубок; процес тривав від декількох хвилин до декількох днів. Чудовий винахід Гатта Йодера був ідеальним для вивчення еволюції гірських порід у корі та верхній мантії Землі.
Гатт Йодер разом з колегами виявив, що розплав, який містив елементи з великої шістки, зазвичай починав тверднути, утворюючи кристали силікату магнію – олівіну – при охолодженні до 1482 °С. Протягом того далекого періоду охолодження на Землі, і на Місяці у магмі почали формуватися дивовижної краси крихітні зелені кристали, наче мікроскопічне насіння, що збільшувалося до розмірів дробинок, горошин, виноградин. Однак олівін зазвичай щільніший за рідину, в якій він формується, тож ті перші кристали тонули, і чим більшими вони зростали, тим швидше йшли на дно, нагромаджуючись у велетенську щільну масу майже чистих кристалів, утворюючи вражаючу зеленаву породу – дуніт. Сьогодні на Землі мало де можна знайти цю гірську породу, вона опиняється на поверхні лише в ті рідкісні моменти, коли горотвірні процеси здимання та ерозії відкривають щільні скупчення олівіну, утворені глибоко під Землею.
Безперервне занурення кристалів олівіну поступово змінювало магму, яка холола в глибинах Землі та Місяця. Гарячі розплави змінили структуру, поступово втрачаючи магній, а концентрація кальцію та алюмінію відповідно збільшувалася. На Місяці, де океан магми потроху охолоджувався, почав утворюватися другий мінерал – анортит, або польовий шпат, що складається із силікату алюмінію та кальцію. Він кристалізувався одночасно з олівіном, утворюючи бліді блоки. На відміну від олівіну, анортит має меншу щільність, ніж рідина навколо, тож він тримається на поверхні. На Місяці величезна кількість анортиту утворила колосальну кору з пливких хребтів, що здіймалися на шість кілометрів над розплавленою поверхнею. Ця білясто-сіра маса становить 65 % срібнолицього