.
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу - страница 21
– Так. Розумію. А куди зникнути?
– Я ще не знаю.
Де, в біса, той Ніно?
– Так, прояснімо все, – каже вона. – Ви хочете, щоб я запитала доктора Піранделло, чи є в неї час зробити термінову ринопластику?
– Ні, я ж вам казала. Мені треба змінити форму носа.
– Ринопластика – це й є зміна форми носа.
– То якого ж біса ви так і не скажете? – Англійська точно не є її рідна мова.
Вона зітхає.
– Сьогодні?
– Так, саме так.
Мені слід рухатися далі. Не можна зависати на одному місці. Кожна мить має значення…
Вона дивиться на годинник. «Омеґа», як у Бет. (Я раптом відчуваю, яке пусте в мене зап’ястя. Я продала годинника Бет, але все гаразд. Тепер у мене є той годинник із зозулею, і ви знаєте, він стає мені дедалі ріднішим.) Я бачу, що вона спантеличена, хоча насправді все дуже просто.
– Ви можете просто потелефонувати їй і запитати?
Вона дивиться на мене глибокими синіми очима, лазуровими, як небо над Сицилією, – кольоровими лінзами.
– Я перевірила її графік. Це не так просто. Ми зазвичай рекомендуємо провести одну чи дві консультації, а потім пацієнти чекають щонайменше зо два тижні, щоб переконатись, що вони не передумали. Що вони все добре обміркували…
– Угу. Усе гаразд. Я не передумаю.
– А ще ж операційна; нам потрібно замовити приміщення, медсестру, анестезіолога…
Дихання в неї свіже, як жуйка з перцевою м’ятою. Коли вона вимовила це слово – «анестезіолог», – це було ніби крок із літака в крижану тундру. Як арктичний бриз. Не хочу навіть думати, чим тхне в мене з рота. (Я наміряюся купити електричну зубну щітку, гарну, як у Амброджо та Бет.) Сподіваюся, що вона не помітила запаху вина. Я досі відчуваю присмак крові відтоді, як упала з унітаза, коли в мене була глибоко розсічена нижня губа. Доведеться говорити з напівзакритим ротом. Куплю «Губбу-Буббу». Я нахиляюся над її столом, так, що опиняюся за кілька сантиметрів від неї.
Вона кривиться. Та й біс із нею.
– Скільки?
– Даруйте?
– Просто назвіть суму. Скільки потрібно?
– Ви що, хабаря мені пропонуєте? – перепитує вона.
Та вона заслуговує на приз.
– Господи ж ти Боже мій! Я поспішаю. Скільки коштує зробити це сьогодні?
Я стукаю пальцями по її столику… Стук, стук, стук, стук. О, вийшло схоже на вступ до «Firestarter»[37].
– Справа дійсно не в грошах.
Бачу, ми йдемо в глухий кут.
– Гаразд. Хуй з вами. Піду до когось іншого.
– Спробуйте доктора Бальдассіні. Через дорогу. Він мені зробив носа, – пропонує вона.
Я вириваюся з дверей і мчу сходами донизу, під палюче сонце. Арррррр. Це вже не смішно. У мене скоро сонячні опіки будуть. От аби в мене була парасолька
37
Firestarter – синґл британського гурту «The Prоdigy».