вам допомогти, міс, гм, міс?..
Я різко вдихаю:
– Бейонсе.
Я зачиняю за собою двері.
Ого.
Доктор Бальдассіні надто спокусливий, щоб бути хірургом. Він стоїть переді мною, приголомшливий, сліпучий, схожий на якогось бога в хрумтливому білому халаті. Зі стелі сяють точкові світильники. На шиї в нього висить стетоскоп. Це так круто, ексцентрично, сатирично, як на якомусь показі моди. Я точно бачила якісь такі аксесуари на подіумах «МакКвін» минулої весни. Його сорочка вгорі не застебнута (на два ґудзики), і я помічаю волосся на грудях. Його дизайнерська стрижка скульптурна, досконала. На щоках з’являються ямки, коли він усміхається. У нього гарна статура. Ідеальний зріст. (Схоже, я нерівно дихаю до італійців.)
Це таке марнування.
Я уявляю його самотнє життя в операційній, за білою марлею, хірургічними масками, в кумедному блакитному костюмі. У водонепроникних чоботах. Хірурги носять шапочки? Таке обличчя треба вивішувати на білбордах, щоб жінки з усього світу ним милувалися. Цікаво, він уже народився з такою американською щелепою? Це його справжнє підборіддя?
Він дивиться мені в очі, таким сповненим гідності поглядом. Я теплішаю, сповнююся чуттєвості зсередини, як швейцарське сирне фондю з білим вином. Він простягає мені руку. Потискає міцно, ніби для нього це дійсно щось означає, шкіра в нього тепла та гладка. Я підходжу трохи ближче, вдихаю його. Його лосьйон після гоління якийсь пряний – «Неролі Портофіно» від Тома Форда. Бергамот, амбра, розмарин, лимон… (Мої ніздрі пропадають ні за цапову душу, я мала стати професійною нюхальницею, парфумером у «Ів Сен-Лорані» або, можливо, nez[39] у «Шанель».) Хоч би ця операція не зіпсувала мій бездоганний нюх.
– Сідайте, будь ласка.
Я сідаю на футуристичний стілець, неначе вкрадений із космічного корабля, й оглядаю стіл, вкритий дивними кульками: вони прозорі, просвічуються, мов медузи (але без жалких щупалець). Мені десь із хвилину потрібно, щоб зрозуміти, що то таке.
Лікар помічає мій погляд.
– Візьміть.
Він нахиляється до мене над столом і дає мені аморфну силіконову кульку.
– Це найвища цінова категорія. Імпланти «Аллерґан». Це розмір 450cc.
Я беру її й стискаю. На дотик чимось нагадує пластилін «Плей До».
– О. – Я кладу кульку назад на стіл. – Так. – Усе це якось дивно, чесно кажучи.
– То що я можу сьогодні для вас зробити?
Садомазо? Анал? Легенький, лайтовий бондаж? Може, добре розважимося втрьох: я, ви та Джордж Клуні? Або можете роздягнутися, щоб я подивилася?
Він відхиляється на спинку свого шкіряного крісла та складає руки за головою.
– І, будь ласка, можете називати мене Леонардо.
Леонардо? Добре.
Голос у нього наче солона карамель – глибокий, низький, рівний. Я готова
Ніс (
