у II і III століттях. У 313 році імператор Костянтин І його узаконив, а в 380 році Феодосій І зробив узагалі єдиною законною релігією імперії. Упродовж цих років велична давньогрецька наука почала занепадати. Зрозуміло, це змушує істориків замислитися, чи було піднесення християнства якось пов’язане із занепадом попереднього розвитку науки.
У минулому основна увага була зосереджена на можливих конфліктах між релігійними вченнями та науковими відкриттями. Наприклад, Коперник присвятив свій шедевр «Про обертання небесних сфер» папі Павлу III і у присвяті застерігав проти використання уривків зі Священного Писання, щоб заперечити досягнення науки. Як жахливий приклад цього він цитує Лактанція, християнського наставника найстаршого сина імператора Костянтина:
Якщо раптом і є якісь «пусті базіки», що беруться сміливо виголошувати судження, хоч геть не знають математики, і водночас, безсоромно перекручуючи смисл якогось уривка зі Священного Писання на користь їхніх цілей, насмілюються засуджувати та критикувати мою роботу, – то вони турбують мене так мало, що я б навіть знехтував їхніми судженнями як маячнею. Адже відомо, що Лактанцій, видатний письменник, але навряд чи математик, абсолютно по-дитячому міркує про форму Землі, сміючись із тих, хто каже, що Земля має форму кулі9.
Однак Коперник був не зовсім справедливий до Лактанція. Той справді казав, що небо не може опинитися під Землею10. Він стверджував також, що, коли світ – це сфера, тоді мають бути люди та тварини, що живуть на іншій його стороні, – антиподи. Але ж це абсурд – немає жодних причин, чому люди та тварини мали б населяти кожну частину сферичної Землі. А що було б не так, якби на іншій стороні жили люди та тварини? Лактанцій припускає, що тоді вони впали б на «нижню частину неба». Після цього він наводить думку, протилежну ідеї Арістотеля (не називаючи того на ім’я), який казав, що «у природі речей, щоб маса тяжіла до центра», звинувачуючи тих, хто дотримується такої думки, «у поясненні безглуздя безглуздям». Звісно, саме Лактанцій тут каже безглузді речі, але на противагу припущенню Коперника він покладався не на Священне Писання, а лише на якісь надзвичайно поверхові міркування про явища природи. Загалом я не думаю, що прямий конфлікт між Священним Писанням та науковими знаннями був серйозною причиною напруження між християнством та наукою.
Значно важливішою, як на мене, була поширена серед перших християн думка, що язичницька наука відволікає від речей духовних, що мають нас турбувати. Ця ідея простежується від самих джерел християнства, від святого Павла, який попереджав: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом»11. Найвідоміше твердження щодо цих рядків належить одному з отців Церкви Тертулліану, який близько 200 року питав: «Який стосунок мають Афіни до Єрусалима або Академія до Церкви?» (Афіни та Академію Тертулліан вибрав як символи еллінської філософії, з якою
