вогнями сучасних міст, люди багатьох ранніх цивілізацій могли чітко бачити, що з небагатьма винятками (які ми розглянемо пізніше) зірки завжди залишаються в одному й тому самому положенні відносно одна одної. Ось чому сузір’я не міняються ніч за ніччю або з року в рік. Але весь небосхил таких «нерухомих» зірок, схоже, щоночі обертається зі сходу на захід навколо однієї точки на небі, що завжди розташована точно на півночі, а тому відома як Північний полюс світу. Сучасною мовою – це точка, до якої простягнеться земна вісь, якщо продовжити її від Північного полюса Землі в небо.
Завдяки цьому спостереженню мореплавці змогли дуже рано почати використовувати зірки, щоб шукати напрямки руху вночі. Гомер розповідає, як Одіссей на шляху додому до Ітаки потрапив у полон до німфи Каліпсо на її острові в Західному Середземномор’ї й був там, поки Зевс не наказав його відпустити. Каліпсо каже Одіссею: «Ведмедицю, – інші ще Возом її називають… ліворуч од себе, прямуючи морем, лишати»3. Йдеться, звісно ж, про сузір’я з латинською назвою Ursa Major, також відоме як Колісниця (або Віз), а в наш час як Велика Ведмедиця. Воно розташоване саме поблизу Північного полюса світу. Тож на середземноморських широтах Велика Ведмедиця ніколи не заходить («Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний», – як каже про це Гомер) і завжди розташована більш-менш на півночі. З Ведмедицею по ліву руку Одіссей плив би весь час на схід, до Ітаки.
Деякі давні греки навчилися використовувати інші сузір’я ще краще. Згідно з біографією Александра Великого, яку написав Арріан, хоча більшість моряків його часу використовували для визначення напряму на північ Велику Ведмедицю, фінікійці (найкращі мореплавці Стародавнього світу) використовували Малу Ведмедицю – не таке помітне сузір’я, як Велика Ведмедиця, але розташоване ближче до Північного полюса світу. Поет Каллімах, якого цитує Діоген Лаертський4, стверджував, що ідею використовувати Малу Ведмедицю висловив іще Фалес.
Сонце також протягом дня обертається зі сходу на захід навколо Північного полюса світу. Звісно, ми зазвичай не можемо бачити зорі вдень, але Геракліт5, а може, й інші до нього, здається, розуміли, що зорі нікуди не діваються, навіть коли вдень їхнє світло затьмарюється Сонцем. Деякі зорі можна побачити перед самим світанком або одразу після заходу Сонця, коли його положення в небі очевидне, а з цього стає зрозуміло, що Сонце не має фіксованого положення відносно зірок. Радше, як було добре відомо ще в давніх Вавилоні та Індії, на додачу до щоденного видимого обертання зі сходу на захід разом із зірками Сонце також щороку проходить по небу із заходу на схід шляхом, відомим як зодіак, впорядковано розміченим традиційними сузір’ями Овна, Тельця, Близнюків, Рака, Лева, Діви, Терезів, Скорпіона, Стрільця, Козорога, Водолія та Риб. Як ми побачимо нижче, Місяць та планети також проходять зодіаком, хоч і не точно однаковими шляхами. Конкретний шлях через ці сузір’я, який проходить Сонце, відомий як екліптика.
