Меч Сагайдачного. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Меч Сагайдачного - Виктор Вальд страница 29

Меч Сагайдачного - Виктор Вальд

Скачать книгу

і тільки страх відчував католик Антонім у Печерах, і його зовсім не цікавило, що відчуває в товщі землі православний монах Гавриїл і сотні таких, як він. Нехай вони там у темряві і в дурості своїй зсохнуть, а панові Дзевульському милий Божий світ!

      При сонячному світлі, в прохолоді й свіжості ранку пан Дзевульський дав короткий звіт ясновельможному панові комісару й знову взявся оглядати все те, що вже багато разів оглянули козаки і чини з таємної служби. Навіть ще раз особисто перевернув копицю сіна.

      От би впасти і заритися в тому сіні, але…

      Не спускає пан Собеський з Антоніма свого пронизливого погляду. Хоча б голову опустив на мить. Адже покликав у лавру двох козаків реєстрових і, здається, захоплено з ними розмовляє. Стоять вони біля пана комісара і нетерпляче мнуть за спиною вуздечки. Видно, не звикли говорити з ясновельможним паном, а може, дуже вже поспішають. Але ж часто кланяються і статечно відповідають на запитання. Видно, сподобалися вони панові комісару. Кожному з козаків вручив він по золотому і напутньо перехрестив. Бачив здалеку те пан Дзевульський, а облич козаків так і не розгледів. Тільки спини їхні широкі в однострої, здається, Уманського полку. Здаються знайомими ті спини, та підійти – а якщо той запитає: «Знайшов? Ні! Ах ти ж…»

      Ні, краще вже подалі від ясновельможного пана поки що триматися.

      Козаки до землі поклонилися тій щедрості, спритно вскочили в сідла і з місця взяли своїх міцних скакунів по-козачому – в кар’єр. Щоправда, в них є свій термін такого різкого початку руху – навзаводи!

      Надто вже відрізняються козаки-русини від люду польського, а тим паче від шляхти. Та головне, що реєстрові козаки перебувають на службі короля Речі Посполитої. А що багато в них старих звичаїв – на це потрібен час. Не всі вони душею і тілом справжні слуги короля, але чимало реєстрових сумлінно несуть службу і вірні присязі.

      Про це говорив Якуб Собеський, коли він і його служба покинули землі печерного монастиря і нешвидким кроком вирушили на Замкову гору. Нешвидким, бо в пана комісара від тяжких роздумів і безсонної ночі страшенно розболілася голова. Але він старанно це приховував за ласкавою усмішкою і роздумами вголос.

      – …Правильно й те, що багато потрібного і важливого зробила Річ Посполита для цієї дикої землі. Адже ще якихось п’ятдесят років тому землі на південь від Білої Церкви були абсолютно безлюдними, спустошеними татарськими набігами. Там жили тільки відважні одинаки, які засвоїли всі способи ведення степової війни і готові були в будь-який момент вступити в бій з ординцями. Ці воїни були так само і вправними мисливцями та рибалками. Але їх було так мало, що ці родючі та багаті на дичину й рибу місця звалися пусткою! Так і було записано в постанові сейму в 1590 році від імені нашого милостивого короля Сигізмунда… Наведу з пам’яті: «Щоб тамтешні землі не залишалися порожніми і приносили якусь користь, ми, на підставі наданого нам усіма станами права,

Скачать книгу