мовами й моляться іншим (різним) богам. Сьогодні це називається генетичні, лінгвістичні та культурні відмінності, проте давні латиняни, як ми вже знаємо, були людьми неосвіченими й усіх цих слів не знали.
А щоб зрозуміти, як це сталося, доведеться зробити розлогий відступ, що складається з нагадування, опису і роз’яснення.
Спочатку кілька слів про метод, за допомогою якого ми маємо хоча б якесь уявлення про міграції людей у далекому минулому.
Як було показано британськими вченими, серед генів людини існують такі, які можна використовувати як маркер приналежності до певної популяції. Усі носії маркера одного типу називаються гаплогрупою[1]. Більше того, виявилося, що такі маркери, які передаються за чоловічою лінією (у Y-хромосомі), відносно непогано корелюють із територією розселення людських популяцій приблизно від часів останнього льодовикового періоду до історичного.
Далі починаються нюанси… Та не будемо випереджати події. Про деякі з них ви дуже скоро дізнаєтеся більше, ніж вам би хотілося.
Популяція – група особин одного виду, які дають потомство одне з одним частіше, ніж із представниками всіх особин поза групою. Зверніть увагу, що популяція людей не є ані народом, ані нацією, ані племенем.
Приналежність людей до певної гаплогрупи вказує лише на спільність походження за однією з ліній (чоловічою або жіночою). Історично всі гаплогрупи «прив’язані» до певного регіону, де вони виникли і звідки поширилися Землею. Родоначальники багатьох гаплогруп і їхні найближчі нащадки пов’язані також і з певним етнічним або мовним середовищем свого регіону. Однак зв’язок цей простежити не завжди вдається, особливо в гаплогруп, які виникли за часів палеоліту.
Поширення землеробської культури в Європі почалося приблизно за 6 тис. років до н. е. і було пов’язане з так званим «балканським неолітом», носіями Y-генів гаплогрупи I[2]. Культура стрічкової кераміки, що походить від «балканців», розповзлася долиною Дунаю, а потім посунула на північ, майже досягнувши Балтики. Одна з її далеких північно-східних модифікацій дісталася Дніпра в районі Києва й нині відома нам як трипільська культура. Усі ці спільноти або самі собою згасли, або були завойовані в IV–III тис. до н. е. у ході експансії на захід із причорноморсько-каспійських степів культури бойових сокир[3] – носіїв технології обробки бронзи та колеса, які приручили коня[4]. Усе це надовго зробило їх непереможними. (Див. Додаток, рис. 1)
Слід пам’ятати, що експансія ця в жодному разі не була тотальною війною до переможного завершення. Найбільше вона скидалася на довгу серію дрібних «ривків» – відбувалися ці «ривки», щойно в новому поколінні завойовників накопичувалася критична маса молоді, яка вважала за краще шукати собі долі на бойовищі, щоб отримати для себе і своїх нащадків власний наділ. Не було і єдиного фронту просування: групи завойовників могли проминути землі, що здалися їм «малоперспективними», відходити далеко від рідних місць, просуваючись в основному родючими рівнинами або пагорбами навколо річок. Через
Докладніше про гаплогрупи і популяційну генетику – у бонусній главі «Знаряддя дізнання».
Термін «гаплогрупа» широко використовується в популяційній генетиці й генетичній генеалогії – науці, що вивчає генетичну історію людства. Гаплогрупа – група схожих генотипів, які мають спільного предка, у якого відбулася мутація, що її успадкували всі нащадки.
Одна з «курганних» культур або ж «ямників» (культури ямних поховань).
Але до верхової їзди було ще далеко. Натомість від представників цієї культури багато народів успадкували ген лактозної толерантності, який дав змогу вживати молоко не лише немовлятам, але й дорослим людям. Непоганий бонус.
