війни також поширювалися набагато швидше, ніж хвилі «курганників» з їхніми смертоносними колісницями. У першу чергу, це стосувалося бронзової зброї та колісного транспорту: спочатку їх вимінювали або випрошували в подарунок, а потім навчилися виготовляти самостійно. Так, це були «мавпи з автоматами», та користуватися ними вони навчилися швидко.
Крім того, збільшення густоти населення сповільнило експансію «курганників» на захід. Раніше військо завойовників, зустрівши місцеве плем’я, яке було здатне виставити декілька сотень сяк-так озброєних чоловіків, легко розбивало їх у першій же сутичці і влаштовувало геноцид, щоб заволодіти їхньою землею та жінками. Певна річ, завойовники приносили із собою нові культуру та мову, котрі займали місце попередніх. Це називається моделлю витіснення.
Тепер те саме військо стикалося з опором тисяч ворогів. Нехай їхня зброя та бойові навички були на порядок гіршими (хоча вже не настільки, як раніше), та сама ідея вбивати таку масу переможених починала здаватися абсурдною (окрім виняткових випадків – на кшталт помсти). Завойовники чинили інакше: ставали верхівкою місцевої ієрархії й починали правити. Однак життя, як завжди, давалося взнаки: за кілька поколінь діти переможців і переможених займали сусідні місця в єдиному строю під час баталій і за столами під час бенкетів. Звісно ж, усі пам’ятали, «хто чий нащадок», але варварський дух поклоніння перед особистою відвагою виявлявся набагато сильнішим.
З культурою та мовою при цьому відбувалися непередбачувано складні речі. Переможці могли нав’язати те й інше переможеним – і тоді на генетичний субстрат одних накладалася культурна матриця інших. Звичаї та мови могли змішуватися в найхимерніший спосіб і в дивних пропорціях – тоді утворювалася синкретична культура. А траплялося й навпаки: завойовники забували і рідну мову, і богів предків, і за декілька століть лише в старих піснях зберігалися згадки про те, що «ми ж бо прийшли сюди з далеких-далеких країв, аж від краю світу».
Це називається моделлю заміщення еліт.
А тепер повернімося до заселення Апеннінського півострова.
До кінця III тис. до н. е. хвилі представників культури бойових сокир досягли середньої течії Дунаю. Місцеві племена, нащадки культури стрічкової кераміки (гілки «балканського неоліту»), на той час уже перебували на досить високому рівні розвитку: самостійно виготовляли бронзові вироби, опанували багато інших технологічних навичок. Однак сила, як відомо, солому ломить, і між підкоренням та міграцією вони обрали друге. Навряд чи їх так уже приваблював перехід через Альпи, але, з іншого боку, гори могли стати надійним захистом від завойовників – і частина носіїв культури бронзи переселилася до Північної Італії, нині вони відомі як культура Полада. (Див. Додаток, рис. 3.)
Для звірки годинників: тоді ж до Греції з півночі прийшли ахейці, в Єгипті правили фараони Середнього царства, у Месопотамії занепала перша у світовій
