царству. Нове царство Єгипту скинуло ярмо колісничників-гіксосів, які прийшли з Азії, і розпочало власну експансію; зокрема, 1457 р. до н. е. у Сирії відбулася знаменита битва при Мегіддо – бій між військом Давнього Єгипту, яке очолював фараон Тутмос III, і коаліцією вождів Північної Сирії й Палестини, – що увійшла до анналів під брендом Армагеддон.
А близько 1300 р. до н. е. сталося дещо таке, що поклало край усій Середземноморській цивілізації – нині воно відоме як «катастрофа бронзової доби». Причини її досі невідомі. Чи то нащадки «курганників» за попередні кілька тисяч років аж надто розплодилися на завойованих землях; чи то чергові кліматичні зміни призвели до того, що технології, які існували на той час, більше неспроможні були прогодувати навіть стабільне за кількістю населення лісостепової зони; чи то навпаки – відбувся прорив у технологіях (від навичок мореплавства до новацій у соціальній організації), і колишні «дикуни» тепер могли на рівних конкурувати з більш розвиненими цивілізаціями Близького Сходу. Можливо, спрацювали одразу всі ці фактори, унаслідок чого численні варварські племена, хвиля за хвилею, полинули на південь.
Іноді це були нечисленні загони молодих гопників, іноді – цілі роди із сім’ями та майном. Багато які з них були нащадками «курганників»[8], інші були представниками балканських і середземноморських культур, котрі витіснила з рідних місць загроза з півночі.
Частина цих хвиль рухалася суходолом, інші йшли на примітивних кораблях уздовж морського узбережжя. На цих невеликих суденцях з прямими вітрилами вони перетнули Егейське море і в подальшому розділилися: одні повернули на захід – до Південної Італії й африканського узбережжя, інші попрямували вздовж південного берега Анатолії, повз Левант – до Єгипту. Там вони й потрапили до історичних анналів під іменем «народів моря».
Вторгнення це тривало протягом цілого століття, і точні деталі його досі не відомі.
Войовничі «народи моря» знесли на своєму шляху хеттів – та так, що навіть ім’я їхнє стерлося з історичної пам’яті до початку XX ст. Ахейці (один із цих народів) принагідно зруйнували Трою, а потім дісталися й до Єгипту. Ще за декілька поколінь дорійці зруйнували мікенську цивілізацію, що була створена ахейцями. Пелесет, ще один із «народів моря», неодноразово грабували дельту Нілу й билися і проти, і за фараонів як найманці, а згодом отримали в наділ землі поблизу Гази[9]. Шардана – чи то родом із Лідії (зі столицею в Сардах), чи то транзитом через ті землі – удосталь повоювали з фараонами і дісталися Сардинії, де увічнили в назві острова своє ім’я. Було серед «народів моря» ще одне плем’я, про яке ми докладно розповімо далі.
Ахейці – відомі також як акайваша в Єгипті й, можливо, аххіява в хеттів. На територію Греції прийшли чи то з пониззя Дунаю, чи то з причорноморських степів ще на рубежі III і II тис. до н. е., засновники могутніх Мікен і Аргосу.
Дорійці –
Звідси назва Палестина.
