прибульці з-за Альп – носії гаплогрупи R١b, які розмовляли італійськими мовами, – власне, це й були італіки у вузькому сенсі слова.
Зміна складу населення відбувалася далеко не мирним шляхом – колишні поселення було зруйновано, матеріальна культура цілковито змінилася. За століття життя по різні боки гірського пасма ці народи встигли далеко розійтися й у плані мови, й у плані духовного життя – вони мали різних богів і різні уявлення про те, що має бути й чого не має. З іншого боку, не факт, що саме прибульці послужили причиною занепаду культури Террамаре: скорочення кількості корінного населення почалося значно раніше, ніж завоювання, і було спричинене занадто інтенсивним освоєнням природних ресурсів, що, зрештою, і призвело до локальної екологічної катастрофи (не перший, до речі, випадок в історії людства).
Так чи інакше, нащадки культури Террамаре, нечисленні й помітно занедбані, заселили вузьку смужку суходолу на заході Апеннінського півострова (приблизно на середині «халяви»). Чи то південніше їм було некомфортно (спекотно, засоби господарювання не відповідали клімату), чи то опір місцевих племен виявився занадто енергійним, у чому їм важко дорікнути. Щоправда, частина з них приєдналася до гульні, яка тривала в Східному Середземномор’ї, і через це потрапила до єгипетських списків підступних варварів під назвою «шекелеш». З часом вони все ж таки осіли на сході Сицилії, а їхня італійська назва – сикули – дала сучасну назву острову.
Два племені, що залишилися, – латини і фаліски – розташувалися в басейні відносно великої, як на тутешні мірки, ріки Тибр в області, яка мала назву Лацій, або Латинія («земля латинів»). Їхні тридцять міст… ну, не сказати міст – містечок, які складалися з кількох десятків будинків, утворили Латинську лігу, а їхнім релігійним центром став… Гадаєте, Рим? Боже збав – Альба-Лонга[10].
Італіки другої хвилі не були однорідним племенем, і їхнє просування явно було не одномоментним. Ці скотарі й носії технологій обробки заліза сформували декілька культур із доволі виразними відмінностями. На північ від Лація розташовувалася культура Вілланова, на північному сході півострова, у нижній течії ріки По, оселилися венети[11], південніше, уздовж Адріатичного узбережжя, – умбри, ще південніше – оски[12]. Ще південніше так само жили нащадки давніх переселенців – «балканців» (I٢a), «середземноморців» (E١b١b١a١b١) і «мінойців» (J٢).
До речі, тоді ж (близько 1200–1150 рр. до н. е.), чи то в пошуках нових торговельних шляхів на захід, чи то намагаючись сховатися від нашестя «народів моря», фінікійці заснували низку торговельних факторій на північноафриканському узбережжі. Одна з них невдовзі перетворилася на місто Утіка («Старе місто»), а за декілька століть сусідня з ним факторія перетворилася на не менш значний центр, чия назва перекладалася як «Нове місто», – Qart-hodašt (Карт-хадаш), Carthāgō, тобто Карфаген.
Глава
Одне з найдавніших латинських міст, що розташоване на південний схід від Рима.
Угадайте, яке місто назване на їхню честь?
За їхніми йменнями, цю гілку італійських мов називають осько-умбрійською на противагу латино-фаліскським мовам прибульців першої хвилі.
