в цьому очевидний спосіб зекономити, тобто використати кляту бляшанку ще раз. Але жодна компанія в жодній країні раніше не створювала ракети багаторазового використання. Наближеними впритул до цієї ідеї стали конструкції космічних шатлів. Однак вони мали одноразовий паливний бак, а на дороге переобладнання після кожного польоту потрібен був тривалий час. Дві жахливі катастрофи, що сталися під час польотів, здійснюваних за програмою «Space Shuttle», – втрата «Challenger» у 1986 та «Columbia» в 2003 роках – були пов’язані з тим, що корабель витримував неодноразовий вплив граничного навантаження під час космічної подорожі. Аерокосмічні інженери обмірковували повторне використання для наступних поколінь американських ракет, попри те, що зрештою, витрати все одно не покривалися: ніхто не літав на ракетах з необхідною регулярністю, а додаткові ускладнення додавали ще більше способів, щоб ракети, і без того доволі примхливі машини, могли перетворитися з транспортних засобів на бомби. Платіть за надійність, а не прибутковість.
Маск вважав інакше. Філософія «Space X» полягала в тому, щоб залишити на розсуд фізики, що можливо, а що ні. Не було жодної технічної перешкоди для того, щоб повернути ракету-носій, обладнану дорогими механізмами й електронікою, знову на Землю. Аерокосмічні спеціалісти США за однією з космічних програм проводили експерименти з багаторазовими ракетами в 1990-х роках, піднявши одну з них майже на дві тисячі миль[6] у повітря, а потім безпечно повернули назад. Однак, через не надто вдале випробування на продовження програми не залишилося грошей1, тому NASA її згорнуло. Космічні шатли все ще виконували більшість урядових космічних перевезень, тому й не було значної потреби у ще одній багаторазовій ракеті. А окрім уряду, новітня комерційна супутникова промисловість вкладала у свої величезні супутники так багато грошей, що вважала за краще обирати перевірені ракети, збудовані урядовими підрядниками, навіть якщо вони й були дорогими. Росія запустила ракети «Союз» і «Протон», Європа – «Ariane 5», а Сполучені Штати мали ракети серії «Atlas» і «Delta».
На думку Маска часи змінилися. Зрештою, це ж двадцять перше століття. Існував значно більший попит на запуск, аніж видавалося, і його можна було задовольнити правильним продуктом. Тут простежувався позитивний взаємозв’язок: якби вартість доступу в космос знизилася задосить для того, щоб на орбіту змогли вийти нові підприємства, то у зниження вартості доступу в космос інвестували б значно більше грошей. Саме такої позиції він дотримувався як підприємець на початку інтернет-буму. У 1999 році небагато людей вважали за необхідне платити за товари та послуги в Інтернеті. Але Маска та інших членів так званої «Pay Pal» Мафії – а чимало з них, як-от інвестори Пітер Тіль і Люк Носек, які також підтримали й «Space X», – це не зупинило. Щойно вони створили свій простий інструмент для безпечного здійснення платежів у новій споживацькій мережі, інші підприємці знайшли способи як це використати. Здатність переказувати гроші онлайн стала підґрунтям
3218,688 км.
