style="font-size:15px;"> – У нього нова дівчина, – мимохідь додала мама.
– Сподіваюся, вона католичка, – бовкнула я.
– Так, католичка. І їй лише сімнадцять.
– На нього схоже, – зітхнула я з полегшенням. Більше ніяких девідів мерчісонів! Він знайшов новий віск, щоб виліплювати собі дружину.
Я прибрала недоїдене печиво й зробила чай, коли нарешті матеріалізувалися місіс Дельвекіо-Шварц з Фло. О господи! Родина не знала, що й думати! Одна не розмовляє, інша розмовляє з таким жахливим австралійським акцентом, і єдине, що можна було сказати про їхні невипрасувані сукні, – що вони чисті. Фло, як завжди боса, була вдягнена у звичайний дитячий фартушок тютюнового кольору, а її мати навпаки – вся в оранжевих маргаритках на яскравому рожево-бузковому фоні.
Хазяйка кинула на мого високого атлетичної статури батька, безсумнівно, багатообіцяючий погляд, сіла й заволоділа його увагою, чим роздратувала мою матусю. На своє виправдання місіс Дельвекіо-Шварц обрала розмову про Гаррієт Перселл з нашого роду й почала допитувати, чому, коли в його поколінні не було дівчат з таким іменем, він нагородив цим жахливим ім’ям свою єдину дочку. Природно, що тато пішов жіночим примхам назустріч – від такої уваги в нього аж очі запалали. Яке кокетство! Йому вже скоро вісімдесят, але на вигляд не більше від шістдесяти п’яти. Правду кажучи, дивлячись на них, я думала про те, що вони насолоджуються товариством одне одного. Місіс Дельвекіо-Шварц слід вже було піти, тож матуся дуже розсердилася, а бідолашна бабуся, схрестивши ноги й скосивши погляд, теж відчайдушно воліла піти. Лише тоді, коли місіс Дельвекіо-Шварц і слід прохолов, мама зробила бабці ласку. Я ніколи раніше не бачила матусиних ревнощів.
– Від цієї малявки я весь аж затрусився, – зізнався Гавін. – Схоже, спершу Бог мав намір зробити її недорозвинутою, а потім забув і подарував розум.
Я розлютилася майже так, як і мама, кинула на брата зневажливий погляд – короткозорий юнак!
– Фло – особлива! – відрізала я.
– А мені вона видалася трохи виснаженою, – винесла вердикт бабуся, коли вони разом з мамою повернулися з туалету. – А яка в неї мати – жінка-гора! Дуже типово!
Це найжахливіша лайка, якою бабуся характеризувала людей. Типовий. Мама палко з нею погодилася.
О господи! Я вирядила їх о десятій, стояла й махала рукою «до побачення», коли тато увозив усіх на новенькому «Форді». Стояла й сподівалася, що вони більше ніколи не повернуться. Що вони сказали про мене, мою квартиру, Будинок, Фло й місіс Дельвекіо-Шварц, коли дісталися додому, можу лише здогадатися. Але впевнена: ставлення татка до моєї хазяйки дещо відрізняється від ставлення до неї моєї мами. Б’юся об заклад, що старому прокляттю досить перетворитися на буденні негаразди, щоб переконатися: родина Перселлів не стане постійними відвідувачами Будинку, якщо їм заманеться вийти в люди.
Від чого хотілося плакати –
