відділення хірургії увійшов у супроводі власного старшого помічника, кинув на мене один погляд і почав грубо лестити. Не знаю, чому я справляю таке враження на деяких лікарів (на деяких, не на всіх!), адже я, чесно кажучи, не бігаю за чоловіками у білих халатах. Краще залишитися старою дівою, ніж одружитися з тим, хто завжди поспішає на виклик. З тим, хто має одну тему для розмов – медицина, медицина, медицина. Паппі каже, що я сексуальна, хоча я не розумію, що це означає. Утім, якщо Бріджит Бардо сексуальна… Я не вихиляю стегнами, не закопилюю губи, не кидаю на чоловіків млосні погляди – тобто не поводжусь так, наче у мене зовсім відсутній розум. За винятком містера Дункана Форсайта-підлабузника, на решту я дивилася мов на пусте місце. Тож я і бровою не повела на залицяння тих лікарів, але вони продовжували марнувати час і заважати мені. Врешті-решт я сказала, щоб вони відчепилися, чим налякала Кріс (і молодшу лаборантку також).
На щастя, до кабінету привезли пацієнта – підозра на перелом шийного хребця – і я стала до роботи, вирішивши, що так Кріс Гамільтон не зможе прискіпатися й поскаржитися на мою вправність сестрі Аґаті.
Невдовзі я зрозуміла, що зовсім не маю часу на обід з Паппі – ми їмо на ходу. За чотири години роботи на новому місці було три підозри на перелом хребта, перелом великої гомілкової кістки, малої гомілкової кістки, щиколотки, кілька роздроблень довгих кісток, зламаних грудних кліток, ще з десяток переломів та серйозна травма голови – цей пацієнт був у комі, тож його відразу відправили в нейрохірургію на операцію. Кріс змирилася з невеличким проколом, що вийшов з двома приємними, на її думку, лікарями, бо їй вистачило розуму зрозуміти, що я не стану на заваді, коли йдеться про роботу. Тож наша команда запрацювала швидко і злагоджено.
Час роботи нашого кабінету – з шостої ранку до шостої вечора. Кріс працювала в ранкову зміну й звільнялася о другій, я починала о десятій і звільнялася о шостій.
– Це лише приємна вигадка, що ми звільнюємося вчасно, – завважила Кріс, застібаючи ґудзики на пальто о пів на четверту, – але для цього ми й працюємо. Не варто молодшій лаборантці затримуватись довше, ніж це потрібно. Тож переконайся, що вона пішла додому о четвертій. Ну, якщо не буде якогось форс-мажору.
Слухаюсь, мем!
Звільнилася я аж на початку восьмої. Я була надто виснажена, тож вирішила узяти таксі. Але зрештою, ледве пересуваючи ноги, я доповзла додому пішки, хоча знала: Сідней – небезпечне місто для прогулянок самотніх жінок у сутінках. Однак я ризикнула, й нічого не трапилося. Правду кажучи, аж до лікарні «Вінні» я не зустріла ані душі. І відразу ж у ліжко. Я виснажена.
Вівторок, 16 лютого 1960 року
Нарешті сьогодні ввечері я побачилася з Паппі. Заходячи в Будинок, я штовхнула вхідні двері і мало не збила її з ніг. Напевно, зустріч, на яку вона поспішала, була не надто важливою, бо подружка одразу ж пішла за мною й стала чекати, доки я зроблю каву.
Я
