в саме вухо тим задушливим, плаксивим голосом, котрого Елла так не любила:
– Еллочко, ти дивися, ти пильно дивися, вона має бути тут, я не повірю, що тут немає…
Елла важко зітхнула.
– Мамо, будь ласка, не починай…
Єва кинула на неї ображений погляд.
– Ти така ж безсерда, як і твій батько, недарма так на нього схожа. Й ти холодна, Елло, дуже холодна, хоч ти й моя дитина, та я вражаюся тому, яке холодна серце ти маєш… Тому й не покохала ти нікого ще, бо є такою ж мармуровою зсередини, як твій батько та Мар’яна… Ти ж не розумієш, геть не розумієш того, що я відчуваю зараз, що відчуваю я останнім часом, при погляді на кожну жінку ледь не божеволіючи від думки, що може саме її покохав твій батько. – Засоловілі, п’януваті очі матері сторожко оббігли швидким поглядом довгий стіл, за котрим сиділи як знайомі, так і незнайомі Еллі люди. І вона здригнулася, забачивши той негарний, хворобливий лиск, що майнув у материнських очах. – Вона тут, я це відчуваю. Вона тут, та брудна тварюка, котра намислилася вкрасти в мене Стьопу, – забубоніла мати тим ненависним Еллі п’януватим голосом, й вона заплющила на мить очі.
Гірка, болюча реальність.
Мати почала спиватися.
Елла знала, надто добре знала, коли все те почалося, коли почала вона все частіш вчувати від мами запах – бридкий сморід хоч не якої там дорогої та прозорої, а все ж таки горілки. Після того вечора, коли мама з якогось дива наскочилася на татка з обвинуваченням у тім, що він її зраджує… А тато, її любий, дорогий татко, замість того, щоби все заперечувати, поглянув на маму спокійно та твердо, й тихо промовив: «Зради я не маю, але іншу кохаю».
І було ніяково та неприємно почути ту розмову – вона почувалася так, мов торкнулася чогось забороненого, такого, що було належно лише батькам. Вона не засуджувала, безтямно люблячи татка, за те його нове кохання й безмежно жалкувала маму… але не розуміла її. Не розуміла, можливо, тому, що й справді ще не кохала. Ну ось не торкалося ще її серця те почуття… Ні, хлопці їй траплялися, з деякими пов’язували й певні стосунки, але то було так – аби відчепитися від матері, щоби та не скубла її наполяганнями сходити на побачення з сином чергової приятельки. Й вона ходила на ті пусті, непотрібні побачення, не хвилюючись і не закохуючись – вона просто робила приємне мамі… А власне ж її серце мовчало. Наслухавшись задушливих материнських розмов про те, як сильно мама любить татка, більш двадцяти років так сильно кохає, Елла починала відчувати себе якоюсь неповноцінною за цю вперту мовчанку серця власного. Почавши випивати, мама, й до цього дещо різкувата на язика, у тім хмільнім стані все частіш закидала Еллу докорами в холодності її.
Елла тільки мовчала, терпіла. Й не кохала.
Серце вперто мовчало.
Й ось озвалося у відповідь на пильний погляд незнайомця.
Поморщившись, Елла кинула швидкий та обережний погляд через стіл, уже б
