нічого не вирішив: він не схилявся до версії поліції, але й не виправдовував Миколашку. Внутрішній голос стверджував одне: він – Яків – мусить якнайретельніше все вивчити, задокументувати, запам’ятати, зафіксувати на фотографічний апарат.
Іще кілька разів чмихнув магній – Большаков, захоплений роботою, нехай і зніманням сцени вбивства, не шкодував хімікалій. Яків глянув на приятеля – можна не сумніватися, що світлини зафіксують усе. Таки непогану штуку вигадав Большаков!
– Яшо, стань біля стіни, мені потрібен хтось для мірила.
Чмихнув спалах, і з натовпу вкотре почувся пронизливий свист.
– До тюрми шкурника! До буцегарні! Чого зволікаєте?!
Людські хвилі міцнішали, натовп прибував, і незабаром на перехресті Аптекарської та Купецької завирувало розбурхане збіговисько. Ласі до видовищ мешканці патріархального Проскурова юрмилися й галасували, задні напирали на передніх, передні лаяли задніх, і лише кількадесят «щасливчиків» достеменно знали, що скоїлося насправді. Що далі в натовп, то фантастичнішими ставали балачки. Хтось переповідав про кілька відрізаних голів, ще хтось проливав скупу сльозу за невинно убієнним лікарем чи дивувався жорстокості, з якою жінка зарубала свого благовірного та на місці й собі вкоротила віку, вочевидь, кинувшись на сокиру, немов римський патрицій на меч.
Із вікон визирали зацікавлені городяни, чулися розпачливі зойки міщанки, у якої в натовпі вкрали гаманець, і звуки мало не бійки, певно, через розбіжності у версіях убивства. Десь іржав кінь і брудно лаявся візник, змушений проштовхуватися крізь натовп, щедро роздаючи нагайкою по обидва боки коляски.
Яків зосередився на роботі.
– Архипе, зроби мені декілька фото Миколашки.
– Зробимо.
– Ну ж бо швидше, бо час і на тіло увагу звернути, – Яків зітхнув, розуміючи, що найнеприємніша мить однаково настане й доведеться нарешті перевернути труп горілиць.
– Пане лікарю, – звернувся до Якова опецькуватий, – злочинця треба конвоювати до в’язниці, бо натовп сатаніє, крий Боже, аби щось не трапилося.
Яків на мить завмер, обмірковуючи почуте, а тоді мовчки кивнув на знак згоди. Опецькуватий козирнув і відбіг. Нарешті можна було зосередитися на тілі.
Незграбно викручена ліва рука та краєчок сірого, знекровленого обличчя – ось і все, що було видно в тому положенні, у якому тіло лежало спочатку. Більша частина кривавої плями, що залила хідник, ховалася під тілом і під полами дорогого пальта, яке, під час ближчого огляду, виявилося також майже повністю просякнутим кров’ю. Яків замислено потер перенісся понад дужкою окулярів: факт, що пальто виквецяно у кров зі спини, не давав йому спокою. Поліціянти стверджували, що не зачіпали тіло, то як же тоді?..
– Яшо, не знаю, коли я все те надрукую… – підійшов Большаков і шепнув, нахилившись Якову до вуха.
– Мерлінського це не цікавитиме, – тихо відповів йому той. Архип лише зітхнув. – Зараз допоможеш мені перевернути тіло.
– Ем-м, – зам’явс
