Метью Саткліфф, її терапевт, – мовив він. – Вона вже кілька місяців у мене не була. Я лише нещодавно дізнався, що вона в цій лікарні.
– Маєте номер її племінника? – запитав у нього Юень. – Коли він зателефонував, я забув його взяти. Він сказав, що поговорить з вами.
Саткліфф кивнув.
– Маю. Буде краще, якщо я спілкуватимуся з родиною. Триматиму їх у курсі.
– В якому вона стані? – запитала Мора.
– Я б сказав, що стабільна, – відповів Саткліфф.
– А з погляду неврології? – розвернулася вона до Юеня.
Він похитав головою.
– Надто рано говорити. В операційній усе було непогано, але, як я саме казав лікареві Саткліффу, навіть якщо вона прийде до тями, – а цього може й не статися, – цілком можливо, що вона нічого не пам’ятатиме про напад. Ретроградна амнезія – звична справа для травм голови.
У нього спрацював пейджер, він відволікся.
– Вибачте, мушу перетелефонувати. Лікар Саткліфф поінформує вас про її медичну історію.
Він широкими кроками вийшов.
Саткліфф простягнув Морі стетоскопа.
– Можете оглянути її, якщо хочете.
Вона взяла стетоскопа й підійшла до ліжка. Трохи поспостерігала, як піднімаються й опускаються груди Урсули. Їй нечасто доводилося оглядати живих, довелося зробити паузу, пригадати свої клінічні навички, гостро усвідомлюючи, що Саткліфф є свідком того, якою непрофесійною вона почувається з тілом, у якого досі б’ється серце. Мора так довго працювала з мертвими, що з живими тепер почувалася незграбою. Саткліфф стояв в узголів’ї, загрозливо нависав над нею зі своїми широкими плечима й пильним поглядом, дивився, як вона світить ліхтариком в очі пацієнтці, як пальпує шию. Пальці ковзали теплою шкірою, такою відмінною від холодної, замороженої плоті.
Вона зупинилася.
– У сонній артерії з правого боку немає пульсу.
– Що?
– Зліва пульс сильний, а от справа немає. – Вона потяглася по карту, розгорнула на нотатках з операційної. – Ось, анестезіолог тут згадує: «Відзначено відсутність правої сонної артерії. Найімовірніше – анатомічна варіація норми».
Саткліфф насупився, засмагле обличчя розчервонілося.
– Я про це зовсім забув.
– То це давня знахідка? Відсутність пульсу з цього боку?
Він кивнув.
– Це вроджене.
Мора вставила стетоскоп у вуха й підняла лікарняну сорочку, відкриваючи великі груди Урсули. Незважаючи на шістдесят вісім років, шкіра була досі бліда й молода на вигляд. Десятиліття під захистом чернечої ряси вберегли її від старіння під сонячним промінням. Притискаючи голівку стетоскопа до грудей черниці, вона почула рівне сильне серцебиття. Пульсацію непереможеного серця людини, що вижила.
До боксу зазирнула медсестра.
– Лікарю Саткліфф? Рентгенологи
