І не бачила нічого на рентгені. Перевернемо її на бік, я подивлюся ззаду.
Тіло, застигле у трупному заціпенінні, було легке, немов дитяче. Вони перекотили її на бік, Мора роз’єднала краї пелерини.
– Липучка, – повідомила вона.
Фрост здавлено засміявся.
– Не може бути.
– Зустріч сучасності й середньовіччя.
Мора зняла апостольник, згорнула його, поклала на пластикове простирадло.
– Я розчарований. Черниці з липучками.
– А ти хотів, щоб вони лишалися в темних віках? – спитала Ріццолі.
– Просто думав, що вони більше шанують традиції, якось так.
– Не хочу розбивати ваших ілюзій, детективе Фрост, – мовила Мора, знімаючи з черниці розп’яття на ланцюжку, – але нині деякі ордени навіть мають власні веб-сайти.
– Нічого собі. Черниці в Інтернеті. Це виносить мозок.
– Схоже, далі нарамник, – припустила Мора, вказуючи на накидку без рукавів від плечей до п’ят. Вона обережно зняла його через голову жертви. Тканина, просочена кров’ю, зовсім зашкарубла. Мора поклала її на інше пластикове простирадло, разом зі шкіряним поясом.
Лишився останній шар вовни – чорна туніка, вільно задрапована на стрункій фігурі Камілли. Останній захист скромності.
Мора багато років роздягала мертві тіла, однак ніколи не відчувала такого небажання оголювати жертву. Ця жінка обрала життя, приховане від чоловічих очей, однак зараз її насильно розкриють, мацатимуть, братимуть мазки з отворів. Від перспективи такого вторгнення Мора відчула гіркоту на язику й зупинилася, щоб опанувати себе. Побачила запитання в очах Йошими. Якщо його все це й бентежило, він цього не показував. Його кам’яне обличчя здавалося єдиним джерелом спокою в кімнаті, де повітря повнилося емоціями.
Жінка повернулася до роботи. Разом із Йошимою вони зняли з жертви туніку. Вона була широка, її вдалося стягнути, не порушивши заціпеніння рук. Під нею виявився ще одяг – білий бавовняний каптур, що сповз на шию, спереду прищеплений булавками до скривавленої футболки. Ті булавки, які показав рентген. Ноги закривали товсті чорні колготки. Спочатку зняли їх, відкривши білі бавовняні панталони – абсурдно скромні, призначені прикрити якомога більше тіла. Білизна старої жінки, а не квітучої молодої дівчини. Під бавовною випиналася прокладка. Як Мора й запідозрила з кривавих плям на простирадлі, в жертви була менструація.
Далі вона зайнялася футболкою. Розстебнула булавку, ще липучки й стягнула з неї каптур. Однак через трупне заціпеніння футболку зняти було не так просто. Мора взяла ножиці й розрізала її посередині. Тканина розійшлася, відкривши ще один шар.
Це заскочило її зненацька: тканина тісно огортала груди, скріплена попереду двома булавками.
– А це для чого? – спитав Фрост.
– Схоже, вона перев’язала груди, – відповіла Мора.
– Чому?
– Не маю жодного уявлення.
– Може,
