порядність, небажання брехати та кривдити інших, милосердя, доброзичливість, працьовитість… Банальні, звиклі речі, проте саме в їхній простоті та звичайності прихована найбільша глибина і сенс. Зрештою, всі найважливіші в житті речі насправді дуже прості, зрозумілі та банальні: без вивертів, зайвого шумовиння, пустих балачок і мішури слів. Добро, моральність, щирі порухи душі, правдива віра чи мужність – усе це не потребує вбирання в одежу клоуна чи в пір’я папуги.
У момент, коли Ірена зустріла Павла, вона так чітко і так ясно все це відчула, ніби це знання завжди було з нею. Напевно, саме тому мимоволі потягнулася серцем до цього хлопця. Він теж був дуже справжнім та надійним. Таким, як хліб чи земля, повітря або ж вода. Їх не надто помічаєш, не завжди цінуєш так, як вони того варті насправді, проте, якщо втрачаєш, жити далі вже не можеш.
Бачилася з Павлом дедалі частіше. Спочатку він прийшов до них під будинок відразу на наступний день по уродинах. Потім ще раз увечері, тоді ще. Згодом почав проводжати її додому після забав, на які вони тепер завжди ходили разом, потім чекав її біля гімназії та йшов поряд з нею аж до її будинку На Байках. Далі почав запрошувати Ірену на справжні побачення. Розважність придивляння одне до одного та нерішучість перших натяків майже одразу переросла у взаємне кохання. А ще через деякий час Ірена почала бачитися з Павлом ледь не щодня. Незмінно ввічливий, делікатний, звично неговіркий, він, проте, з першого дня знайомства дивився на неї захопленим поглядом і навіть не приховував, що вона йому подобається.
Ірена купалася в його німому захопленні і розуміла, що й сама закохалася в Павла так сильно, що, здається, і дихати чи рухатися без нього не годна. Можливо, просто прийшов її час кохати, а може, сила її любові була такою сильною саме тому, що вони з Павлом неймовірно пасували одне одному.
Кохання застувало їм увесь світ, і Ірена навіть не намагалася опиратися цьому почуттю. Зрештою, у стосунках жінка зазвичай віддзеркалює ставлення до неї чоловіка, а Павло ставився до неї саме так, як вона собі то вимріяла давно. Любив, шкодував, намагався допомагати і ніколи не старався підпорядкувати чи зламати її волю. Ірена завжди відчувала себе рівною йому. Усе ж таки добре, що безправне становище жінки залишилося в минулому столітті. Зараз і ходити по вулиці могла вільно, і навчалася в гімназії, і готувалася піти на науку в Політехніку. Дасть Бог, опанує професію і зможе колись сама себе утримувати. Сидіти на шиї в батьків до скону віку їй аж ніяк не хотілося. Зрештою, навіть якщо вийде заміж, то завжди матиме якусь професію та хліб у руках.
Ірена й не помітила, як весну заступило спекотне літо. Прохолодні вечори змінилися теплими, відцвіли плодові дерева, розквітли флокси та троянди, а небо було таким голубим та безхмарним, що здавалося бездонним. Кохання між нею та Павлом лише міцніло. Обоє якось одразу й назавжди зрозуміли, що між ними не просто симпатія чи захоплення, а справжня любов. Нехай трохи наївна, незріла, проте дуже щира і сильна. Кинулися
