але з глибинки імперії, не того розмаху, то й зобов’язаний продовжувати сімейну військову традицію, а для кузена служба на флоті – нижче ватерлінії графа…
– Ватерлінія графа Петрова… Треба запам’ятати, – засміявся Микита.
– Та ні, Алекс – не Петров.
– А хто?
– Терпіння, друже, терпіння. Скоро дізнаєтеся. Попереджаю: для декого буде сюрприз.
Алекс уже чекав їх у «Посейдоні». На півголови нижчий за кузена й на цілу голову – за Данила, з бліднуватим, зовсім не прихопленим засмагою обличчям та акуратною, приборканою бріоліном світлою стрижкою, він геть не справляв враження непосиди й любителя мандрів. Нагадував радше старанного зубрія, який нечасто виходить із бібліотеки. Утім, така доля всіх першокурсників. Це вже потім вони починають надолужувати згаяний за підручниками час і цікавитися більше практикою життя, ніж теорією наук.
– Неродов, – відрекомендувався Данило.
– Так, Неродов. Олексій Неродов, – здивовано повторив Алекс. – А ви хто?
– Кажу ж, Неродов, – повторив Данило.
– Ні, це я граф Неродов, – трохи роздратовано подивився на нього Алекс. – А ви?..
– Балтійський бриз. Який сюрприз! – засміявся Семен. – Я ж попереджав, попереджав про сюрприз!
– Що за дурний розіграш? Цього не може бути! – аристократичний лоск Алекса сповз із його блідого обличчя, він пройняв Данила колючим сірим поглядом.
– А ніхто й не думав розігрувати, – запевнив Семко. – Просто ви однофамільці.
– А може, й родичі, – додав Микита. – Чом би й ні? Десь колись якогось дня розбрелась одна рідня…
– Еге ж, розбрелися Адамові діти та й по всьому білому світу. Якщо починати з Едему, то звісно ж, що всі ми свояки. А якщо серйозно… Щось мені підказує, що гардемарин Неродов не з того роду. – Алекс уже опанував себе, іронічно посміхнувся і підійшов упритул до Данила. – А звідки прибуло в ці краї ваше благородіє, якщо не секрет?
– Із-під Білгорода.
– Якщо мене не підводить пам’ять, а вона не повинна підвести, бо з географії у мене «відмінно», то Білгород – Малоросія. Отже, ви малорос? Тоді питання про гіпотетичну можливість перетину в енному столітті шляхів наших предків відпадає само собою. Щоб ви знали, панове, наш великороський дворянський рід Неродових зафіксовано в анналах історії ще з часів Куликовської битви. А це, смію вам нагадати, чотирнадцяте століття. Я знаю всі п’ять гілок свого родинного дерева…
– А може, не всі, – Микиті явно хотілося піддражнити самовпевненого ліцеїста.
– Усі! – категорично заперечив Алекс.
Данило промовчав. Після того як цей блідолиций сказав «у Малоросії», йому не захотілося не те що розповідати про свій рід, пояснювати походження свого прізвища, а й узагалі розмовляти з цим титулованим
