у нижній течії Псла. Тут вони заїхали до омельниківського сотника Паливоди спитати, чи не було в нього гетьманських посланців, бо вони часто зупинялися у Паливоди по дорозі на Січ і назад. Та замість своїх людей Самойлович неждано-негадано застав тут значного запорожця Грицька Пелеха з товаришами. Вони саме полуднували борщем із карасями та потягували густі наливки, що їх у семи бутлях виставив напоказ сотник Паливода – від вишняку і тернівки до смородинівки і берсенівки16.
Гультяї! Аби хоч один підняв озаддя та вклонився гетьманові, як велить його чин, але вони тільки й того, що поклали ложки й підвели свої капустяні голови. Лише сотник Паливода чемно кивнув Самойловичу та незнайомцям і припросив їх до столу. Але й Паливода не далеко відкотився від цих капустяних голів, бо гетьман ніколи не міг угадати, до котрого полку належить омельниківська сотня. Учора вона була записана до Чигиринського (таке, як ходила під Дорошенком), сьогодні – до Кременчуцького, а де опиниться завтра? Іншим разом Самойлович поїхав би далі, але тут він багато чого міг довідатися, то сів із послами до столу.
І гетьман почув три новини: одну хорошу, другу погану, а третю таку собі. По-перше, чума відступила, карантин на Січі знято, тепер туди вільно заходити, кому дуже треба.
– А ти давно звідти? – спитав Самойлович у Пелеха.
– З учора.
– То, може, ти бачив там моїх посланців?
– Бачив, чого ж би я їх не бачив?
– Чому вони затримуються? – спитав гетьман.
– Ну, я ж сказав. – Пелех виловив дерев’яною ложкою з борщу карася. – Еге, я ж, здається, казав: усім туди вільно заходити, та не всім виходити.
– Як то не всім?
– А так, що посадили тих посланців до сиквестру. Під арешт, значить.
– Під арешт? Моїх людей? Хто посмів?
– От чого не знаю, того не знаю, – сказав Пелех. – Якщо посадили, то, видно, є тут якась підспідка.
Самойлович не знав, що й думати.
– А Сірко де? – ковтнув він повітря.
– Кошовий? – перепитав Пелех, наче на Січі було сім Сірків. – Він пішов на морські розливи турка бити. Цар велів йому чинити промисли над бусурменами, він і пішов, ще не спочивши після Тягині.
– То його немає в Січі?
– Виходить, нема, якщо він на морських розливах. То ж, мабуть, брешуть, що Сірко може бути там і там в один час?
– А той?.. – спитав гетьман.
– Який?
– Ну, самозванець. Він же у вас?
– А-а-а, царевич? Государ Симеон Олексійович у нас, – з погордою сказав Пелех. – Сірко, йдучи на морські розливи, наказав шанувати його та берегти, як ока в лобі.
Тут уже втрутилися Чадуєв і Щоголєв, заскигливши в один голос, що то не царевич, а брехун, самозванець, пройдисвіт, проява і переступник.
Грицько Пелех і розчервонілі від наливки військові товариші вражено подивилися на москвинів.
Берсень – давня назва аґрусу.
