можна я залишуся Кириком? – спитав він.
– Чому?
– Тому що я Кирило Лупиніс, – відповів Кирик. – Мій батько не загинув, він у мені. Я його чую.
– Он як! – Кміта замислився. – Добре, лишайся Кириком. Але тобі буде удвічі тяжче. Тобі доведеться жити за двох.
– Я згоден.
– Тяжче буде удвічі, зате й подужаєш більше.
Вправляння були чудними, виснажливими, зате веселими. Кміта навчав їх сміятися від нестерпучого болю, як від лоскоту, казав, що для лицаря, котрий володіє всіма військовими хитрощами, немає нічого веселішого за війну. Сміх дає силу, журба її сушить. Старий часто, немов жартома, розмовляв зі своїми учнями по-татарському, бо якщо знаєш мову ворога, то ти вдвічі дужчий за нього, казав старий знатник, і так потроху Кирик, Гиря і Костогриз навіть між собою часом переходили на кримську гутірку.
Через рік Кирик умів на скаку стріляти з-під черева коня з обох рук, «оживляв» нагайку чи палицю на гадюку, безшелесно проходив через очеретяні зарості; через два – міг «ходити» по воді, бачити відразу на чотири боки, шермував шаблею із заплющеними очима; через три – умів подати голос будь-якого звіра чи птаха, пробігав снігом, не лишаючи сліду, навчився змінювати колір своїх очей або й усю подобу. Вправи зі зміною власного обличчя – перелицювання – були щоденними: кожен із учнів Кміти мусив то надимати, то потоншувати свої губи, розширювати й звужувати ніздрі, закандзюблювати чи задирати носа, зламувати брови, вирівнювати їх шнурком, заокруглювати очі або робити їх косими й підпухлими, як у бусурменів. Так само порухами щік, вилиць, губів, носа, брів, щелеп, підборіддя кожен навчився робити своє обличчя пласким, круглим, довгобразим, рум’яним, блідим, витонченим чи кострубатим. З оселедця на тім’ї Кирик, Гиря і Костогриз могли зробити будь-яку зачіску – чи то покрити чуприною всю голову, чи здійняти її кучмою, чи пригладити чуба в галантний левержет15. На п’ятому році вишколу вони вже вміли напускати на себе чужі обличчя, тобто позичати їх у кого треба під слушний момент.
Кирик оволодів пістолем та мушкетом так, що за двадцять кроків влучав у комара, з лука прошилював зайцеві на бігу обидва вуха. Шабля та келеп у його руках мерехтіли так шпарко, що ставали невидимими, а на спис Кирик підіймав десятипудового вепра, як жертовне ягня.
Та найдужче він тішився тим, що приловчився зупиняти шаблею вітер, рубати його на дрібніші вітерці та змінювати їхній напрямок.
Кміта навчив Кирика, Гирю і Костогриза брати велику вигоду від характерної вдяганки заморочників – короткої чорної ряси з клобуком, бо рясу, казав старий навчитель, придумали не попи й не ченці, її вигадали наші пращури-характерники, волхви, задовго до Різдва Христового. Винайшли, бачте, таку рясну, тобто простору, опанчу, через те й назвали її рясою. І немає хитрішої бойової одежини, ніж ряса з клобуком, у неї козак може сховатися з головою, так що й не розбереш, хто перед тобою, але це ще не все, більше вигод від ряси пізнаєте самі, як прийдеться.
Під
Дослівно – народжений левом. Вузька смужка волосся від тім’я до чола – зачіска, яку носили давні велети, гунський вождь Атилла, князь Святослав Хоробрий та деякі значні козаки.
