насправді є його джура?
– Ні, – відповів Симеон. – Я цього не казав нікому. Думав признатися вже тоді, як зберемося на такій силі, щоб іти на Москву громити бояр.
– А звався ти як на Дону? – і далі допитувався Зуб.
– Матвій. Я сказав, що мене звати Матвієм, але Разя та його козаки називали мене Матюшкою.
– Ага, Матюшка, – повторив Зуб, наче заносив це ім’я до реєстру.
Симеон розповів, що якраз перед тим, як Разю схопили, він відкрив отаманові всю правду. Той дуже зрадів, сказав, що, маючи такий козир, тепер він діятиме зовсім інакше, але наступного дня його скрутили свої ж таки зрадці. Потім на Дон приїхав за наказом царя посланник із великими грішми, щоб задобрити козаків і відвернути від бунту. Симеон хотів передати через того посланника листа государеві-батеньку, тому мусив відкритися і перед ним. Царський повірений вислухав його зі сльозами на очах, узяв листа, написаного царевичем власноруч, і на прощання обдарував Симеона лисячим хутром та п’ятьма аршинами зеленого сукна.
Діди-райці примружили очі на його зелений каптан, підбитий лисячим хутром, і закивали вусами: так-таки-так.
Однак лист не дійшов до царя – його перехопили бояри, ще й оббрехали посланника, що той увійшов у змову з бунтівниками. Йому зітнули голову на лобному місці.
А потім Симеон якось купався у Дону з козаком Іваном Міюським і, хоч як ховався від нього з Божими мітками, Іван, – ось він не дасть збрехати, – запримітив царський вінець на його плечі. Довелося про все розповісти, й Іван Міюський сказав, що після того, як придушили донців і четвертували Степана Разю, залишається надія тільки на Січ та її славного кошового Сірка.
– Здається, я все сказав, – завершив розповідь Симеон і злегка вклонився Сіркові та всьому товариству.
У курені стало тихо. Дуже тихо. І тут знов озвався гетьманський посланець Зуб.
– Все і не все, – сказав він. – Хотілося б почути, з чим приїхав його сіятельство царевич на Січ. Які його дальші умисли?
Симеон, не приховуючи подиву, подивився на Сірка.
– Про це я хотів говорити окремо й не зараз, – відповів він.
Кошовий з розумінням кивнув і підвівся.
– Казаному ми віримо, – повів він очима на Зуба, і гострий гранатовий промінь із Сіркової сережки вдарив гетьманському посланцеві в очі. – Тому давайте подякуємо царевичу Симеону Олексійовичу за довіру до нашої матінки Січі та всього низового товариства. Нехай його величність зостається у нас скільки треба, всі ми шануватимемо його як сина нашого государя. А хто оступиться у вчинку чи слові лихому супроти царевича, той стане перед козацьким судом. Наші звичаї ви знаєте.
Діди-райці схвально тріпнули вусами: що правда, то правда. Звичаї у них одні для всіх.
3
Ще не прохололи Сіркові сліди на Тягиню, як він уже подався з козаками на нові промисли проти бусурменів на морських розливах. Зима кошовому в цьому годила – видалася напрочуд м’якою, безсніжною. Сірко казав: драна зима.
