для забави, і загатити гірські води. Тож у разі пильної роботи і відповідно до її обсягів влаштовують толоку, роботу, поєднану з частуванням і забавою.
Міра значущості, справа честі господаря – влаштувати прийняття якнайкраще, аби бажання, з яким працюється, не піддавали сумніву, аби зберегти кредит довіри на майбутнє. Уже під час роботи домашні виносять у поле чи до лісу наїдки, напої і тютюн для тих, що працюють, пригощають, якнайгостинніше запрошують, примовляють люб’язно і щиросердо, виправдовуються, просто-таки змушують до учти. Це розпалює завзяття, створює під час роботи настрій, сповнений веселощів та жартів, дух суперництва так, що все разом нагадує скоріше спортивні змагання. Після цілого дня напруженої роботи настає час забави: музика, танці, співи, розповіді, особливі, товариські ігри, відомі тільки у горах, є її змістом. Танцюють усюди: в хаті, у сінях, у стодолі чи на подвір’ї.
Любов до танцю повселюдна й охоплює все гуцульське життя. Танцюють і дорослі поважні люди, і навіть старі. Пісня розповідає про ґазду, який так завзято танцював, що протанцював навіть своє спасіння.
Гуцульських танців багато. Найпоширенішим є коло, танечний круг, що його називають гуцулкою: кілька або кільканадцять людей, тримаючись за плечі, рухаються в потужному розмахові, щораз більше прискорюючи темп, аж до знетями. Часом музика відразу поринає у вир, ввергаючи у нього танцюристів, а часом підходить до нього поступово. Чоловіки врізноманітнюють танець – присідають і танцюють, присівши, при самій землі, підстрибують щупаком угору, вигукують, співають, стріляють із пістолів. Усередині кола іноді вільно танцює одна або кілька пар. Часом, коли коло рухається потужно, але рівно й монотонно, наче махове колесо, замкнуті всередині кола танцюристи шаленіють дедалі більше й більше.
Найдивовижнішими є танці самих чоловіків. Є танець опришків, так званий аркан, сповнений молодечої ритміки з раптовими поворотами, коли для повороту потрібно вловити відповідну мить – ніби мисливець упіймав ціль, готовий до блискавичного удару. Є прадавній танець – так званий круглєк, – у якому танцюристи кружляють із піднятими топірцями. І в круглєку, і у святочних плєсах на Різдво видно, яке значення – на подив чужих – мала колись у танцях зброя. Старі оповіді переказують, як то давніше у танці підкидали гострі й важкі бардки так, що вони безперестану грізно свистали над головами. Як стріляли під час танечної забави так, що нічого не було видно від густого диму. І знову бардки одна за одною весело підлітали вгору і падали, але якось такого не бувало, щоб хтось когось скалічив чи поранив.
Для людей і родин, що мешкають далеко, толока є значною подією. Молодь бавиться, хлопці зближуються з дівчатами, поважні люди обмінюються думками. Часто співають свіжоскладені коломийки про якісь події, що хвилюють загал. Часом повістуни, байкарі або вмілі оповідачі приковують увагу, ніби зачаровуючи ціле зібрання якоюсь казкою, легендою, оповіддю. Старші
