все думаю про свого майора державної безпеки і хочу вам сказати ось яку річ. Деформація свідомості виникає в першому поколінні (так би мовити, буває прищепленою), або під дією цілеспрямованого клінічного втручання в психіку індивіда, або під впливом якихось катастрофічних подій. Або ж деформація – як безперервна еволюція в бік неправильності (хоча хто сказав, де і що є вірним?)
Я, звісно, не психолог, і моє уявлення про цю деформацію суто суб’єктивне. Але… А, грець з ним. А що не є суб’єктивним у цьому світі? Ось ви мені скажіть?
Може, Біблія? А як же бути з усіма цими Євангеліями, невідомо насправді ким складеними? Як бути з шизофренією Пророка Мухаммада? Аль Гам ду Лі Ляя18. Звісно, альгамдулілля, але все ж?
І як бути з тим, що я, невідомо з яких причин, наводжу приклади з теології, коли вже давно стало відомо, що в Радянському Союзі Бога нема. Нема сексу і Бога. Розрив стереотипу, геп19, так би мовити.
Але нещодавно я читала перекладену німцями статтю одного відомого американського психолога в берлінській газеті. Власне, його батьки такі самі кияни, як і я. І вони також емігрували, мабуть, рятуючись від революції. А я – просто від… Але про це іншим разом. Пізніше.
Так ось. Якщо вірити новітній, дуже популярній зараз теорії Абрагама Маслоу, то секс належить до найелементарніших, найнижчих фізіологічних потреб, у той час, як релігія – то вже, якщо я не помиляюсь, соціальна необхідність, необхідність приналежності до певної релігійної групи, самоідентифікація. І її відсутність абсолютно не перешкоджає людині жити. Принаймні існувати. Виходить, релігією в країні стала сама ідеологія, Радянський Союз – то і є релігія.
І, звісно, секс в Радянському Союзі також був. Такий самий спотворений, як і релігія, однак існував, жеврів. Бо без нього не було б мене і, гадаю, вас, мої любі. Його всіляко нівелювали, замовчували, закривали очі на нього, таким чином роблячи чимось забороненим, табуйованим, огидним для Червоної людини. В той час, як в Америці жінку заохочували бути сексуальною і привабливою (носити підбори, обтягливі спідниці навіщо, як не для зваблення і відчуття себе красивою?), в нас жінка йшла на фронт, рила магістралі, зубами вгризалася в життя, немов безхатченко, немов жебрачка… І вона такою, певною мірою, була: без Батьківщини, заміненої Союзом нєрушимих, за браком галантерейних і бозна-ще яких виробів… з гіпертрофованим обов’язком і виною перед усіма. Країною, товаришем Сталіном, держустановами, як то школа, ЖЕК, трамвайне депо, хай йому грець.
В післявоєнній Америці процвітав пін-ап, жінки вже носили пуш-ап і такі милі кумедні капелюшки з пір’ячком набік. А в нас був перший щабель піраміди Маслоу і то не повний. Адже сексу не було… Мені смішно крізь сльози… Цілі покоління змарнованих людей з деформацією свідомості.
Тих, що вже ніби й розуміють хибність і утопічність і ті нереальні жертви людські, котрі можна прирівняти до нацистських, однак все повторюють, немов уві сні, що все ж… І така ностальгія… І така міць… Все змарнували,
Слава Аллаху! (
Gap – розрив, прогалина (
