я знаю загрози, які чигають на мій корабель. Зовні йому завжди дошкуляє темне море. А також інші можливі образи. Адже завжди можна зруйнувати храм і використати каміння для іншого храму. І той інший храм матиме не більше істини і не більше облуди, не більше справедливості і не більше несправедливості. І ніхто не знатиме про цю катастрофу, бо якість тиші не вписана в купу каміння.
Ось чому я прагну, щоб вони міцно підпирали головні шпангоути корабля. Щоб рятувати їх від покоління до покоління, бо я не вдосконалю храму, коли щомиті будуватиму його спочатку.
V
Ось чому я прагну, щоб вони міцно підпирали головні шпангоути корабля. Конструкція, яку створили люди. Адже навколо корабля сліпа природа, ще не сформульована й могутня. А той, хто забуває про могутність моря, ризикує забагато відпочивати.
Вони вірять, що дана їм оселя абсолютна в собі. Доведене бодай раз стає очевидністю. Коли живуть на кораблі, моря не бачать. А якщо й помічають море, воно править тільки за оздобу для корабля. Такою є сила духу. Море видається йому створеним тримати корабель.
Але він помиляється.
Бо той, хто не виявляє пильності й не знає, що живе на кораблі, наперед уже наче зруйнований і побачить невдовзі народження моря, хвиля якого змиє його безглузді ігри.
Такий образ нашої імперії постав переді мною, коли ми, кілька чоловік із мого народу і я сам, були у відкритому морі, пливучи на прощу.
Отже, вони були ув’язнені на борту корабля у відкритому морі. Інколи я мовчки походжав між ними. Сидячи навколо тарелів із харчами, годуючи грудьми немовлят або перебираючи молитовні чотки, вони стали мешканцями корабля. Корабель став оселею.
Але однієї ночі розгулялися стихії. Прийшовши провідати їх у тиші своєї любові, я побачив, що нічого не змінилося. Вони різьбили собі персні, пряли вовну або стиха розмовляли – невтомно ткали людську спільноту, мережу зв’язків, тож, якщо згодом хтось помирав, унаслідок цієї пов’язаності він відривав щось від кожного. А якщо в тиші своєї любові я чув, що вони розмовляють, я зневажав зміст їхніх слів, розповіді про чайники або хвороби, знаючи, що сенс речей полягає не в предметі, а в дії. Отой, що повагом усміхається, немов дарує себе… а той, хто нудиться, не знає, що це наслідок страху або відсутності Бога. Отже, я дивився на них у тиші своєї любові.
А проте важке плече моря, яке навіть не цікавило людей, пронизувало їх повільними і страшними рухами. Траплялося, що корабель піднімався вгору, а потім неначе провалювався. Корабель тоді тремтів усім корпусом, здається, тріщали всі шпангоути, немов він уже розпадався, і, поки тривало це розмивання реальності, люди припиняли молитися, розмовляти, годувати грудьми немовлят і різьбити щире срібло. І щоразу сухий, наче блискавка, хрускіт пронизував наскрізь увесь дерев’яний корпус. Корабель немов падав у себе, загрожував репнути на всіх стиках, його трощило, і людей охопила ненастанна блювота.
Отож вони збилися докупи, мов у хліві, що тріщить з усіх
