записуйте, будь ласка, відповіді, – сказав Пуаро, а тоді вийняв із кишені старого годинника, що формою нагадував цибулину, і поклав його на столі перед собою. – Починаймо. День.
На мить запала мовчанка, а тоді Блек відповів:
– Ніч.
Кожне наступне слово Пуаро казав швидше.
– Дата.
– Підпис.
– Бернард.
– Шоу.
– Вівторок.
– Вечеря.
– Подорож.
– Корабель.
– Країна.
– Уганда.
– Історія.
– Леви.
– Гвинтівка.
– Ферма.
– Постріл.
– Самогубство.
– Слон.
– Бивні.
– Гроші.
– Адвокати.
– Дякую, капітане Блек. Ви зможете виділити мені кілька хвилин за півгодинки?
– Звісно, – молодий солдат гостро глянув на детектива й недовірливо вигнув брову, а тоді встав.
– А тепер, Гастінґсе, – сказав Пуаро, коли двері за нашим знайомцем зачинилися, – тепер ви все зрозуміли?
– Що ви маєте на увазі?
– Невже цей список слів ні про що вам не каже?
Я уважно перечитав його ще раз, але за хвилю похитав головою.
– Дозвольте мені вам допомогти. На початку Блек упевнено відповідав на стандартні запитання за відведений час, не зупинявся, тож ми можемо зробити висновок, що ніякої вини він за собою в ці моменти не відчував. «День – ніч» і «дата – підпис» – звичайні асоціації. Тоді я взяв у роботу слово «Бернард», щоб побачити, чи згадає він про лікаря Бернарда, але, схоже, він його взагалі не зустрічав. Після нашої нещодавньої розмови капітан видав «вечерю» на мій «вівторок», але «корабель» і «Уганда» у відповідь на мої «подорож» і «країна» показали, що для Блека важливіша поїздка в Африку, ніж та, що привела його сюди. «Історія» нагадала йому бувальщину про левів, що її він розповідав за столом. Далі я сказав «гвинтівка», і він у відповідь абсолютно неочікувано видав слово «ферма». Коли ж я сказав «постріл», він одразу відповів «самогубство». Ясно, яка в нього асоціація. Знайомий йому чоловік здійснив самогубство пострілом із гвинтівки десь на фермі. Не забувайте, що він досі пам’ятає історії, які розказував за вечерею, тож я не здивуюся, якщо він за моєю підказкою пригадає випадок із самогубством, про який ішлося у вівторок увечері.
Блек цілком виправдав наші сподівання.
– Так, тепер я пригадую, що розказував таку історію. Один хлопець застрелився на фермі. Він вистрелив собі в піднебіння з гвинтівки, і куля зав’язла в мозку. Лікарі ніяк не могли зрозуміти, що з ним таке – бо в нього тільки трохи крові було на губах. Але як…
– Як це стосується містера Мелтреверса? Бачу, ви не знали, що біля нього знайшли гвинтівку.
– Ви хочете сказати, що моя історія спонукала його… Ні, але ж це жахливо!
– Не
