мав, здавалося, цілком добре. А проте в середу, тобто позавчора, його тіло знайшли в полі недалеко від дому – жив він у Мерсдон-Менорі, графство Ессекс. Причиною смерті містера Мелтреверса назвали внутрішній крововилив. І не було б у цьому нічого надзвичайного, якби не літали останнім часом чорні чутки про фінансове становище цього пана. «Північна спілка» отримала найпевніші відомості про те, що Мелтреверс стояв на порозі банкрутства. Отже, все не так просто в цій справі. Мелтреверс мав молоду вродливу дружину, і злі язики кажуть, що він зібрав усі гроші, які в нього ще лишалися, щоб заплатити внесок за страхування життя на користь дружини, а тоді вчинив самогубство. Такі випадки вже бували. Хай там як, мій друг Альфред Райт, директор «Північної спілки», попросив мене розслідувати цю справу, хоч я й не можу гарантувати, що розгадаю загадку. Якби причиною смерті назвали серцеву недостатність, я б міг сподіватися на більше, бо цим діагнозом місцеві лікарі зазвичай намагаються прикрити власну нездатність визначити, від чого насправді помер пацієнт. Але крововилив – причина цілком конкретна. І все ж ми мусимо поїхати туди й спробувати щось дізнатися. У вас, Гастінґсе, є п’ять хвилин, щоб спакувати речі, бо нам уже пора ловити таксі до вокзалу.
За годину ми зійшли з потяга на маленькій станції «Мерсдон-Лі». Нам сказали, що до маєтку Мерсдон-Менор звідси – не більше милі43. Пуаро вирішив, що нам варто пройтися, і ми вирушили головною вулицею містечка.
– Які в нас плани? – запитав я.
– Спершу треба поговорити з лікарем. Я довідався, що тут, у Мерсдон-Лі, він тільки один, доктор Ральф Бернард. Ось ми, до речі, підійшли до його будинку.
Будинок більше нагадував високий котедж. Він стояв у глибині двору, далі від дороги. На металевій пластині на воротах було вигравіювано ім’я лікаря. Ми пройшли стежкою до дверей і подзвонили.
Нам пощастило: була якраз приймальна година, але пацієнти під кабінетом ще не зібралися. Доктор Бернард, сутулий і гостроплечий чоловік у літах, виявився трохи неуважним, але привітним співрозмовником.
Пуаро відрекомендувався і розповів, чому ми прийшли, підкресливши, що страхова компанія має намір розслідувати всі деталі цієї справи.
– Ну звісно, звісно, – дивлячись повз нас, сказав доктор Бернард, – мабуть, такий багатий чоловік застрахував життя на досить пристойну суму?
– Ви думаєте, він був заможний, докторе?
Лікар, здавалося, здивувався.
– А хіба ні? У нього було два автомобілі, та й Мерсдон-Менор – великий маєток, утримання його влітало в копієчку. Хоча, здається, купив він його задешево.
– Я чув, що останнім часом покійник мав фінансові проблеми, – сказав Пуаро, дивлячись лікарю просто в очі.
Але той тільки сумно похитав головою.
– Невже? Справді. Тоді його дружині вельми пощастило, що він застрахував життя. Вона дуже мила юна особа, але ця катастрофа зовсім вибила її з колії. Бідна жінка перетворилася просто-таки на клубок нервів. Я намагався допомогти їй як міг, але, звісно, вона пережила надто сильний шок.
Приблизно 1,2 кілометра.
