Руцькой був ідеальний кандидат на роль організатора оборони Білого дому, яка значною мірою залежала від бойового досвіду ветеранів-афганців. Утім ні абияк озброєні люди Руцького, ні поспіхом зведені барикади, збудовані москвичами на зразок барикад, які в січні 1991 року робили литовці у Вільнюсі перед своїм парламентом, не встояли б проти спецпідрозділів Крючкова, підтриманого язовськими танками, якби дійшло до штурму. Єльцин, Руцькой, інші посадовці чудово це знали. Залишалося сподіватися, що путчисти не віддадуть наказ до штурму, а якщо віддадуть, то солдати не стрілятимуть у людей138.
Упродовж дня Єльцин завзято працював, схиляючи на свій бік війська, введені до Москви. Президент Росії особисто звертався до командирів, закликаючи їх у союзники. Один із його перших дзвінків, ще в Архангельському, був генералові Павлу Грачову, 43-річному «афганцю», головнокомандувачу повітряно-десантних військ Язова. Єльцин зустрічався з ним ще під час президентської кампанії, кілька місяців тому. Тоді молодий генерал запевнив Єльцина, що захищатиме російський уряд від будь-яких антиконституційних зазіхань. Настав час перевірити в дії готовність генерала виступити на захист основного закону. Навіть якщо Грачов сказав це в запалі політичної кампанії, маючи на увазі зовсім інше, Єльцин однаково нічого не втрачав. Жоден переворот не був можливий без десантників, одних із нечисленних боєздатних військ, і в найгіршому разі Єльцин просто знатиме, які настрої там панують. Протягом усього путчу він постійно спілкувався і з реальними, і з потенційними супротивниками139.
Головна ж битва за армію розгорнулася на вулицях Москви. Городяни, спершу приголомшені танками в їхньому місті, невдовзі перейшли до тактики, яка мала фатальні наслідки для змовників: вони зближувалися з «солдатиками». Слово за слово з відставником, привабливою дівчиною, привітною бабусею, які ділилися всім, що мали, – і ось уже психологічно ті не готові придушувати народні заворушення. Представники нової формації – підприємці – підтримували Єльцина, не бажаючи втратити бізнес у разі приходу до влади реставраторів комуністичного режиму, організовували постачання до Білого дому продуктів (і алкоголю), підтримуючи моральний дух не тільки захисників, а й військових, які стояли по периметру твердині Єльцина. Язов жахнувся від цього. Щоб не допустити братання, командири підрозділів стали проводити ротації ввірених їм частин по Москві. І все ж Єльцину вдалося створити ситуацію, коли Язов та його підручні не могли покластися на своє ж військо. Перша перемога Єльцина була досягнута головно зусиллями городян, на яких він розраховував, коли, виступаючи перед Білим домом опівдні 20 серпня, закликав їх тісніше згуртувати свої лави.
«Эхо Москвы», незалежна радіостанція, чиї журналісти не злякалися змовників, тримала москвичів у курсі всіх подій під Білим домом. Із репортажів, які вийшли ввечері напередодні, громадяни вже знали, де треба збиратися.
Bonnell, Cooper, and Fredin, eds.,
Yeltsin,
