смугою внизу, під яким кілька тижнів тому він давав присягу президента), чи царський триколор із білою, синьою та червоною смугами (офіційний прапор Російської імперії, а пізніше – лютневої революції 1917 року, яка поклала край самодержавству). Саме триколор став символом очікувань і самоусвідомлення російського народу під час путчу.
За кілька годин, прорвавшись до Білого дому, Єльцин заліз на один із танків, що стояли навколо парламенту, і зачитав звернення до народу. Його оточення розгорнуло середнього розміру російський триколор. «Цей імпровізований мітинг не був пропагандистським трюком, – згадував Єльцин. – Після виходу до людей я відчув приплив енергії, велике внутрішнє полегшення». Він очолив спротив силам, які нібито рятували Союз. Діяв від імені Росії, під кольорами імперського стяга – неймовірний антураж ще неймовірнішого бунту. Росія повставала проти власної імперії129.
Для голови КДБ Володимира Крючкова, як і для більшості путчистів, безсонна ніч 18 серпня змінилася метушливим, не менш тривожним днем. Щойно о п’ятій ранку він віддав наказ відправити командувачу Московським військовим округом Калініну чисті бланки розпоряджень про адмінарешти лідерів опозиції. Прем’єр-міністр Валентин Павлов вимагав інтернувати тисячу активістів – Крючков був налаштований менш радикально. У його списку було із сімдесят осіб, серед них такі ліберальні союзники Горбачова, як Едуард Шеварднадзе та Олександр Яковлев. Ще був короткий список із вісімнадцяти осіб, куди входили активісти товариства «Щит» – відставні офіцери, яких змовники вважали найімовірнішими кандидатами на роль організаторів масових протестів. Імені Бориса Єльцина в короткому списку не було.
Президент Росії не входив до кола особистих друзів Горбачова, і змовники сподівалися залучити його на свій бік. Крючков відправив антитерористичний спецпідрозділ «Альфа» до дачі Єльцина в Архангельському, наказавши забезпечити умови для перемовин Єльцина з союзним керівництвом. У перекладі загальнодоступною мовою то був наказ арештувати Єльцина. Проте невдовзі Крючков передумав і скасував операцію. Він ще сподівався, що Верховна Рада СРСР дасть законне підґрунтя для перевороту, і намагався уникати різких дій. Невмотивований арешт такої помітної постаті, як Єльцин, не міг не викликати запитань парламентарів. Тож було вирішено зайняти вичікувальну позицію: якщо Єльцин піде на співпрацю, його не чіпатимуть; якщо ж ні, то можна буде заарештувати президента за порушення нових законів, щойно стане зрозуміло, що він проти надзвичайного стану, а отже, проти ладу в країні. За розрахунками змовників, це мало б дискредитувати Єльцина в очах громадськості. Путчисти свято вірили, що більшість людей утомилася від анархії горбачовського правління й радо стане на їхній бік. Ось чому вранці 19 серпня ніхто не перешкодив Єльцину дістатися Москви: співробітникам «Альфи» було наказано не зупиняти президента130.
О 10-й годині
Boris Yeltsin,
Степанков и Лисов,
