повторювати першу частину двічі. – Він перевів погляд на південь. – Маю надію, наші нові друзі не перешкодять нам під час розмови. Їх це не стосується. – Але в його душу вже закрадалися сумніви щодо цього.
Цікавіше, ніж зазвичай, він спостерігав, як Едді будить Сюзанну, впевнений, проте не на всі сто, що розплющить очі саме Сюзанна, а не інша. Але то була вона. Сіла, потягнулася, прочесала пальцями свої тугі кучері.
– Що таке, котику? Я могла ще годинку поспати.
– Сьюз, нам треба поговорити, – сказав Едді.
– Все, що захочеш, але не зразу. Ого, нічого собі, та в мене все тіло болить!
– Це від спання на твердій землі, – сказав Едді.
«Не кажучи вже про полювання голою на болоті», – додумав Роланд.
– Злий мені водички, сонце. – Сюзанна простягнула долоні, складені ковшиком, і Едді наповнив їх водою з бурдюка. Вона хлюпнула собі в обличчя, скрикнула і сказала: – А водичка не літня.
– Літня! – повторив Юк.
– Ні, я ще молода, – засміялася жінка до пухнастика, – але ще кілька таких місяців, як ці попередні, і я посивію. Роланде, ви в Серединному світі знаєте, що таке кава?
Роланд кивнув.
– З плантацій у Зовнішній дузі. На півдні.
– Якщо раптом будемо проходити повз неї, назбираємо трішки? Пообіцяй.
– Обіцяю, – запевнив Роланд.
Але Сюзанна вже пильно дивилася на Едді.
– Що таке? Ви, хлопці, якось змарніли.
– Знову сни замучили, – сказав Едді.
– Мене теж, – додав Джейк.
– Це не сни, – мовив стрілець. – Сюзанно, а тобі як спалося?
Вона безтурботно глянула на нього. В її відповіді він не відчув ані тіні сумніву.
– Мов убита, як я завжди сплю. Єдине, що є доброго в цих поневіряннях, – те, що ти можеш забути про клятий «нембутал»9.
– Роланде, то що таке тодеш? – поцікавився Едді.
– Тодеш, – почав стрілець і пояснив їм так добре, як умів. З Ваннеєвих уроків він пам’ятав, що люди-манні тривалий час постували, щоб досягти належного стану розуму, мандрували в пошуках саме того місця, що дозволяло зануритися в тодеш. Це вони визначали за допомогою магніту й великих свинцевих тягарців.
– Щось мені підказує, що в Нідл-парку10 ці чуваки були б як удома, – сказав Едді.
– Будь-де у Ґрінвіч-Вілідж11, – додала Сюзанна.
– «Звучить по-гавайському, чи не так?» – процитував Джейк замогильним голосом, і всі розсміялися. Навіть Роланд, і той злегка всміхнувся.
– Тодеш – це ще один спосіб мандрувати, – сказав Едді, коли всі насміялися досхочу. – Як двері. І скляна куля. Правильно я кажу?
Роланд хотів було відповісти ствердно, та потім завагався.
– Я думаю, це можуть бути різновиди одного й того самого, – сказав він. – А ще Ванней розповідав, що кристали… частини чаклунської веселки… можуть полегшити занурення в тодеш,
«Нембутал» – снодійний лікарський засіб.
Нідл-парк (у перекладі «Парк “Голка”») – Шерман-сквер у Нью-Йорку. У 1960—1970-х роках – місце для збіговиськ наркоманів і наркодилерів.
Ґрінвіч-Вілідж (скорочено «Вілідж») – богемний житловий район Нью-Йорка, місце зародження руху бітників.
