і став водити ним по землі. Одна по одній з’являлися великі літери: К… Л… А… У.
– Шнобель навіть сказав, що Тауер голландець. «Фріц воно і є фріц, правда, бос?» – Він питально глянув на Джейка, шукаючи підтвердження. Джейк кивнув, потім узяв паличку й продовжив: Д… І… Я.
– Те, що він голландець, багато що міняє, – сказала Сюзанна. – Колись голландці володіли більшою частиною Мангеттену.
– А хочете знов почути щось у дусі Діккенса? – спитав Джейк. Дописав на землі «і» після «КЛАУДІЯ» і глянув на Сюзанну. – Як щодо моторошного будинку, через який я потрапив до цього світу?
– Маєток, – сказав Едді.
– Маєток у Датч-Гіл12, – нагадав Джейк.
– Датч-Гіл. Ну звісно. Хай йому грець.
– Переходьмо до суті, – сказав Роланд. – А я думаю, що суть полягає в угоді, яку ви побачили. І відчули, що повинні її побачити, так?
Едді кивнув.
– Ваша потреба все побачити здавалася нагальною вимогою Променя?
– Роланде, я думаю, то й був Промінь.
– Інакше кажучи, шлях до Вежі.
– Угу, – сказав Едді. Він думав про те, як хмари текли вздовж Шляху Променя, як тіні тяглися в той бік, куди вказував Промінь, як кожна гілка кожного дерева неначе повертала у той бік. «Усе слугує Променю», – не раз казав їм Роланд. І потреба Едді побачити папірець Балазара, якого той тицьнув під носа Кельвінові Тауеру, здавалася саме потребою, пронизливою і невідпорною.
– Розкажи мені, що там було написано.
Едді прикусив губу. Зараз йому було не так страшно, як тоді, коли треба було вирізьблювати ключ, що дозволив би їм урятувати Джейка й видобути його на цей бік, але відчуття були схожі. Оскільки це було не менш важливо, ніж ключ. Якщо він щось забув, це може призвести до краху світів.
– Я не пам’ятаю дослівно…
Роланд нетерпляче махнув рукою.
– Якщо буде потрібно, я тебе загіпнотизую і витягну з тебе все дослівно.
– Думаєш, це має значення? – спитала Сюзанна.
– Я думаю, все має значення, – відповів Роланд.
– А що, як гіпноз не подіє на мене? – поцікавився Едді. – Якщо я типу непіддатливий?
– Нехай це буде мій клопіт, – сказав Роланд.
– Дев’ятнадцять, – ні сіло ні впало озвався Джейк, і всі звернули погляди до нього. Він роздивлявся літери, що їх вони з Едді награмузляли біля пригаслого вогнища. – Клаудія-і-Інес Бахман13. Дев’ятнадцять літер.
Замислившись на мить, Роланд вирішив поки що на це не зважати. Якщо число «дев’ятнадцять» було якимось чином із цим усім пов’язане, з часом його значення саме про себе нагадає. А поки що їм трьом і без того було над чим помізкувати.
– Аркуш, – сказав він. – Спочатку про нього. Розповідай усе, що можеш згадати.
– То був юридичний документ із печаткою внизу й усім таким. – Едді замовк, бо його осяяла проста думка. Ймовірно, Роланд частково міг зрозуміти, про що йдеться
Датч-Гіл (англ. Dutch Hill, букв. «Голландський пагорб») – район Нью-Йорка.
В англійській мові прізвище «Бахман» містить сім літер.
