обертаються на єдиній осі нетривкої гармонії, – і ніхто не промовив ні слова.
– А тепер послухайте, як я собі все уявляю, – сказав нарешті Едді. – Сьюз, Джейку, якщо я в чомусь помиляюся, виправте. Цей чувак Кел Тауер – хтось типу опікуна троянди. Можливо, сам він цього не усвідомлює, але так є. До того ж не лише він, а й усі його родичі-попередники мусили про неї дбати. Це пояснює, чому в них таке прізвище.
– Тільки він останній, – додав Джейк.
– Сонечко, ти не можеш цього знати напевно, – заперечила Сюзанна.
– У нього не було обручки, – відповів Джейк, і Сюзанна кивнула, визнаючи (бодай тимчасово) його правоту.
– Можливо, свого часу в Нью-Йорку була купа Торенів, які володіли купою ділянок міської землі, – продовжив Едді, – але ті часи давно в минулому. Тепер єдине, що перешкоджає корпорації «Сомбра» дістатися до троянди – це напівзбанкрутілий черевань, який узяв собі інше прізвище. Він… як називають людину, що любить книжки?
– Бібліофіл, – підказала Сюзанна.
– Так, він один з них. А Джордж Бйонді (хоч він аж ніяк не Ейнштейн) сказав одну розумну річ, коли ми підслуховували. Він сказав, що Торенів заклад був не справжньою крамницею, а дірою, де безслідно щезали гроші. Там, звідки ми родом, таких, як він, – хоч греблю гати, Роланде, й відбувається з ними одне й те саме. Коли моя мама бачила по телику якогось багатія… ну наприклад, Доналда Трампа…
– Кого? – зачудувалася Сюзанна.
– Ти його не знаєш, у шістдесят четвертому він ще пішки під стіл ходив. До того ж це не має значення. «Три покоління нероб, – ось що вона казала. – Оце по-американському, хлопчики».
Отож Тауер, як Роланд, – останній зі свого роду. Час від часу він продає якусь нерухомість, платить з цих сум податки, розраховується за помешкання, поповнює кредитні картки, віддає борги лікарям, сплачує за поповнення книжкового асортименту. Звісно, я це все вигадую… але чомусь таке відчуття, що насправді все так і відбувається.
– Так, – тихо промовив Джейк. – Насправді так і є.
– Ви могли розділити з ним його кхеф, – пояснив Роланд. – А ще ймовірніше, прочитали його думки. Як це колись робив мій давній друг Алан. Продовжуй, Едді.
– І щороку він переконує себе в тому, що розкрутиться і справи в книгарні підуть угору. Що раптом усе налагодиться, як це часом трапляється в Нью-Йорку. Чорна смуга закінчиться, почнеться біла, і тоді він буде в дамках. Але врешті-решт у нього залишається один-єдиний шмат нерухомості: ділянка двісті дев’яносто вісім у дев’ятнадцятому кварталі в Тертл-Бей.
– Два, дев’ять і вісім у сумі дають дев’ятнадцять, – сказала Сюзанна. – Хотіла б я знати, чи це справді щось означає, чи це просто «синдром синьої тачки».
– Що таке «синдром синьої тачки»? – поцікавився Джейк.
– Щойно ти придбаєш собі синє авто, тобі скрізь починають ввижатися сині машини.
– Тільки не тут, – сказав Джейк.
– Не тут, – вставив Юк, і
