самим сяянням в очах і прагненням будь-що дати ворогові копняка під зад. Бідолашний малий не знав, що його отруєно, і це зробило його глухим і сліпим. А вже хто-хто, а він мав бути обачніший.
– Але наважаться, – сказав Джейк. – Правда, містере Каллаген? Вони попросять.
– Ну, не знаю, – відповів Каллаген. – Якщо ви їх переконаєте…
Він затнувся, дивлячись на Роланда. Той повільно хитав головою.
– Так не піде, – сказав стрілець. – Ти чужий у Серединному світі, тож можеш цього не знати, проте так не піде. Ми нікого не переконуємо. Ми торгуємо свинцем.
Скрушно зітхнувши, Каллаген кивнув на знак згоди.
– У мене є книга. Називається «Легенди про Артура».
Очі Роланда спалахнули вогнем.
– Справді? Я хочу її побачити.
– Думаю, воно того варте, – сказав Каллаген. – Це не зовсім такі оповідки про лицарів Круглого столу, які я читав у дитинстві, проте… – Він похитав головою. – Я розумію, про що тобі йдеться. Буде три питання, я не помиляюся? І оце щойно ти поставив мені перше.
– Так, три, – підтвердив Роланд. – Три – це число сили.
«Якщо хочеш випробувати справжнє число сили, друзяко Роланде, скажи “дев’ятнадцять”», – подумав Едді.
– І на всі три питання ти маєш отримати ствердну відповідь.
Роланд кивнув.
– І якщо все буде саме так, більше нічого не питай. Нас можна попросити про допомогу, сей Каллаген, але після цього вже ніхто не в змозі буде скасувати прохання. Поясни це своїм людям, – він кивнув у бік лісу.
– Стрільцю…
– Клич мене Роландом. Між тобою і мною мир.
– Гаразд, Роланде. Почуй мене, прошу. (Так ми говоримо тут, у Кальї.) Прийшло нас сюди півдванадцятка, не більше. Вшістьох ми не можемо нічого вирішувати. Лише всі мешканці Кальї мають право ухвалити рішення.
– Демократія, – сказав Роланд. Зсунувши капелюха на маківку, він стер з чола піт і зітхнув.
– Але якщо ми вшістьох дійдемо згоди… особливо сей Оверголсер… – Він замовк, збентежений виразом Джейкового обличчя. – Що? Я сказав щось не те?
Джейк похитав головою й зробив Каллагенові знак рукою, щоб той продовжував.
– Якщо ми вшістьох дійдемо згоди, діло вигорить.
На цих словах Едді заплющив очі, немовби зазнавши райської насолоди.
– Повтори ще раз, чувак.
Прохання вочевидь спантеличило Каллагена.
– Що?
– Діло вигорить. Чи ще щось із того місця й часу, звідки ти родом. – Він хвильку помовчав. – З нашого боку великого ка.
Поміркувавши над цим, Каллаген широко заусміхався.
– Я нажлуктився, пустився берега, зірвав банк, врізав дуба, мені перехнябило стріху, я побував у тарапатах, їздив туди, де козам роги правлять. Щось типу такого?
Роланд слухав це все здивовано
