Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Вовки Кальї: Темна вежа V - Стивен Кинг страница 61
– Так, – мовила Сюзанна.
Тіан кивнув.
– А це так, наче зуби ростуть у всьому їхньому тілі.
– Слухайте його, – сказав Оверголсер. – Цілих шістнадцять чи вісімнадцять місяців мій брат тільки те й робив, що спав, їв, плакав і ріс. Я пригадую, що він плакав навіть уві сні. Я подводився з ліжка, підходив до нього й чув, як із його грудей, ніг і голови лине якийсь шепіт. То був шепіт кісток, що росли вночі, розумієте?
Едді уявив собі цей жах. Всі ці історії про велетнів-людожерів він чув – «людським духом пахне» і таке інше, але дотепер ніколи не думав про те, як це – ставати велетнем. «Наче зуби ростуть у всьому їхньому тілі», – подумав Едді і здригнувся.
– Півтора року, не довше, і все закінчувалося. Але я не знаю, чи довгим цей період здавався їм, бо вони після повернення відчували плин часу не більше, ніж птахи чи кузьки.
– Нескінченним, – сказала Сюзанна. Її обличчя зблідло, голос видавав її тривогу. – Він здавався їм нескінченним.
– Той шепіт уночі, коли ростуть кістки, – сказав Оверголсер. – Той головний біль, коли росте череп.
– Якось Залман кричав дев’ять днів безперестану, – сказала Залія. Її голос був позбавлений емоцій, але Едді помітив у її очах переляк. – Його вилиці випиналися у нас на очах. Його лоб опуклювався дедалі дужче, а притулившись вухом, можна було почути, як тріщать кістки, коли він розростався. То був такий звук, наче гілка дерева вгиналася під вагою криги…
…Дев’ять днів він кричав. Дев’ять. Уранці, вдень, глупої ночі. Все кричав і кричав. Сльози лилися рікою. Ми молилися всім богам, щоб він захрип, молилися навіть, щоб він онімів, але цього не сталося. Якби в нас була зброя, ми б його пристрелили просто на його лежанці, щоби покласти край його стражданням. Мій старий татусь ледь не збожеволів, поки це припинилося. Його кістки ще трохи росли – тобто його скелет – але найгірше було з головою. На щастя, ріст спинився, слава богам і Людині-Ісусу.
Вона кивнула Каллагенові. Той відповів кивком і простягнув у її бік руку, на мить затримавши її в повітрі. Залія повернулася до Роланда і його друзів.
– Тепер у мене п’ятеро своїх, – сказала вона. – На щастя, Аарон у безпеці, але Геддонові й Гедді десять. Саме той вік. Лайманові й Лії лише п’ять років, але п’ять – це вже чимало. П’ять – це…
Вона затулила обличчя руками й більше нічого не казала.
Щойно стрімкий ріст припинявся, розповідав Оверголсер, декого з них можна було поставити до роботи. Решта – більшість – не здатні були навіть до найпростішого: корчувати пеньки чи копати ями під стовпи. Такі зазвичай сиділи на східцях Тукової крамниці або часом вешталися групками по полях, молоді чоловіки й жінки, колосальні за зростом, вагою і дурістю. Іноді вони либилися одне до одного й щось белькотіли, іноді