Бога-Отця, навіки віків.
– Та ти що? А хто ж тоді сидить ліворуч? Продавці «Тапервейву»25?
– Не знаю, сей. Слово «Тапервейв» мені не знайоме. Чи не бажаєте послухати свій гороскоп?
– А чом би й ні? – сказав Едді й пішов назад у табір, на звук дитячого сміху й гавкіт пухнастика-шалапута. Над ним вивищувався Енді, блискучий навіть попри відсутність сонця, що сховалося за хмарами. Крокував він абсолютно безгучно, чи так здавалося Едді. Йому стало моторошно.
– Коли ви народилися, сей?
Це питання не заскочило Едді зненацька.
– Козлячого Місяця, – сказав він, потім уточнив: – Козла, того, що з бородою.
– Сніг зимою повен болю, зимова дитина міцна, як звірина, – сказав Енді. Так, авжеж, у його голосі бриніла самовтіха.
– Міцний, як звірина, – це про мене, – сказав Едді. – Я вже цілий місяць нормально не мився, можеш мені повірити, що я міцний, як звірина. Чого ще ти від мене хочеш, старенький Енді? Долоню тобі показати, чи що?
– У цьому нема потреби, сей Едді. – Втіху, що звучала в голосі робота, не можна було сплутати ні з чим, і Едді подумав: «Це все я. Куди б я не пішов, усюди і всім я несу радість. Мене навіть роботи обожнюють. Це моє ка». – Зараз Повна Земля, подякуймо всі. Місяць червоний, у Серединному світі його називають Мисливцем. Ви вирушите в мандри, Едді! Далекі мандри! Разом з друзями! Нині вночі ви повернетеся до Кальї Нью-Йорк. Познайомитеся з темношкірою дамою. Ви…
– А от про подорож до Нью-Йорка, будь ласка, докладніше, – зупиняючись, сказав Едді. Перед ними лежав табір. Він був так близько, що Едді бачив, як туди-сюди сновигають люди. – Тільки без жартів, Енді.
– Ви зануритесь у тодеш, сей Едді! Ви й ваші друзі. Тільки будьте обережні. Коли почуєте каммен, тобто передзвін, ви маєте зосередитися одне на одному. Щоб не загубитися.
– Звідки ти все це знаєш? – спитав Едді.
– Програмування, – відказав Енді. – Гороскоп закінчено, сей. Грошей не треба. – А потім, остаточно доконавши Едді: – Сей Каллаген, тобто Старий, каже, що в мене немає ліцензії на ворожбитство, тож я не маю права брати гроші.
– Сей Каллаген має слушність, – підтвердив Едді. А потім, коли Енді знову посунув уперед: – Зачекай хвильку, Енді. Залишся, прошу. – Було щось абсолютно дивне в тому, як швидко він призвичаївся так говорити. Енді охоче зупинився і обернувся до Едді. Його сині очі палахкотіли. Едді мав близько тисячі питань про тодеш, але в ту мить його більше цікавило дещо інше.
– Ти знаєш про цих Вовків.
– О так. Я сказав сеєві Тіану. Він дуже розгнівався. – І знову Едді розчув у голосі Енді якусь самозадоволеність… та, звісно, це його і вразило. Адже робот, навіть вцілілий зі стародавніх часів, не міг зловтішатися з труднощів людей? Чи міг?
«А коротка ж у тебе пам’ять, зайчику, вже й забув про монопоїзд?» – спитав голос Сюзанни в його голові, а до нього приєднався Джейків голос. Блейн негідник. А тоді пролунав його власний голос: Якщо ти, друже Едді, сприйматимеш цього
Марка посуду.
