сумка? У неї ж не було власних туфель, щоб покласти їх туди.
Труді здалося, що вона здогадалася. Жінка поклала до її сумки свої тарелі. Аби їх побачив якийсь коп, він, певне, дуже здивувався б: що можна подавати на тарелі, якою, якщо за неї незграбно взятися, пальці собі можна відчикрижити?
Окей, але ж куди вона звідси пішла?
Неподалік, на розі Першої авеню й Сорок шостої вулиці, є готель. Колишній «ООН-Плаза». Труді не знала, як він зараз називається, та й не цікавилася. Не мала вона також бажання йти туди зараз і розпитувати, чи не з’являлася в них кілька годин тому чорна жінка у джинсах і зашмарованій білій сорочці. Інтуїція серйозно підказувала їй, що її власна версія привида Джейкоба Марлі пішла саме туди, але разом з тим чуття застерігало, що їй самій туди потикатися не слід. Краще нехай буде як є. У цьому місті повно туфель, але ж де глузд, де мій здоровий глузд…
Краще піти додому, постояти під душем і просто… плюнути на це. А втім…
– Щось тут не так, – вимовила вона вголос, аж якийсь перехожий на тротуарі зиркнув на неї. Вона виклично зустріла його погляд. – Щось, десь, тут дуже вже не так. Щось…
«Похилилося» – ось яке слово спливло їй на ум, але вона його не промовила. Ніби озвучення могло перетворити його на «повалилося».
Літо того року запам’яталося Труді Дамаскус як літо поганих сновидінь. У деяких з них та жінка спершу з’являлася, а потім вирощувала ноги. Це були погані, але не найгірші сни. У найгірших Труді перебувала у темряві, де дзвеніли жахливі дзвони і щось хилилося й хилилося до точки повалення без повернення.
ЗАСПІВ:
Комала-ком-ком-ключ!
Що то давить тебе за обруч?
Привиди чи просто люстро
Змушують тебе сахатись круч?
ВІДСПІВ:
Комала-ком-три!
Ох, я молю, ти скажи мені!
Чи то привиди, чи темна твоя суть
Змушують тебе сахатись круч?
Четвертий куплет
Сюзаннин Доґан
Пам’ять у Сюзанни тепер болісно розшарпана, ненадійна, як зношена трансмісія в старої машини. Вона пам’ятала битву з Вовками і Мію, котра терпляче чекала, поки битва тривала…
Ні, все було не так. Це неправильно. Мія не просто терпляче чекала. Вона підбадьорювала Сюзанну (й інших) усім своїм войовничим серцем. Призупинила перейми, поки сурогатна матінка її малюка сіяла смерть своїми тарелями. От лише Вовки виявилися роботами, тож звідки було знати…
Ні, ні, ти знаєш. Вони були гірші, ніж просто роботи, а ми їх побили. Повстали праведні й надрали їм сраки.
А втім, що було, те вже минулося. А коли воно минулося, вона відчула, що перейми почалися знову, і то сильні. Вона хотіла було народити дитя на узбіччі того проклятого шляху, але не дозволила обачність; там би воно й загинуло, бо було голодне, це дитя Мії було голодне та…
– Ти
