карі очі її чоловіка? «Годі гаяти час. Роби, що мусиш робити».
Закусивши нижню губу, вона потягнулася рукою до регулятора «РІВЕНЬ ЕМОЦІЙНОСТІ» (на іншому моніторі з’явилася паркова лава, Мія на ній теж закусила собі нижню губу). Вона ненадовго замислилась, а потім переставила регулятор на 72, точно так, як зробила б це з термостатом. А хіба це не те саме?
Моментально її заповнив спокій. Вона розслабилася в кріслі і дозволила зубам відпустити закушену було губу. Те саме зробила чорна жінка на парковому моніторі. Наразі справи йдуть непогано.
Націлившись рукою на регулятор «ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ», вона завагалася і натомість потягнулася до «МАЛЮКА». Перемкнула тумблер з «НЕСПАТИ» в позицію «СПАТИ». Немовля враз заплющило очі. Сюзанна зітхнула з явним полегшенням. Під поглядом тих синіх очей вона почувалася якось ніяково.
Окей, повернімося до «ПОТУГИ ПЕРЕЙМІВ». Сюзанна гадала, що це чи не найважливіший регулятор, Едді назвав би його «Велике Казино». Взявшись за старомодний перемикач, вона для початку натиснула на нього легенько та не дуже-то й здивувалася, коли ця громіздка штука їй не піддалася. Не бажала крутитися, і все.
«А я таки тебе змушу, – подумала Сюзанна. – Бо нам це потрібно. Нам потрібно це». Вона вхопилася міцніше і почала повільно крутити ручку проти годинникової стрілки. Голову їй прохромив біль, і вона скривилася. Тут же їй перехопило горло, ніби там застрягла риб’яча кістка, але і там, і там біль скоро минувся. Праворуч від неї спалахнув цілий блок вогників, більшість бурштинового кольору, поте кілька з них були яскраво-червоними.
– ПОПЕРЕДЖЕННЯ, – промовив голос, моторошно подібний до голосу Блейна Моно. – ЦЯ ОПЕРАЦІЯ МОЖЕ ПЕРЕВИЩИТИ ПАРАМЕТРИ БЕЗПЕКИ.
«Певна річ, Шерлоку», – подумала Сюзанна. Тепер регулятор «ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ» опинився на позначці 6. Коли ж вона проминула цифру 5, спалахнув ще один блок бурштинових і червоних сигнальних лампочок, а три з тих моніторів, що показували зображення Кальї, зашипіли й з тріском погасли. Новий біль стиснув їй голову, немов невидимими сильними пальцями. Десь зі споду почулося, як завили, заводячись, якісь чи то двигуни, чи турбіни. Великі, судячи зі звуку. Вона відчула, як їх дрижання передається її ногам, котрі, звісно, були босі – туфлі ж бо залишилися на Мії. «От і гарно, – подумала вона. – До цього я взагалі не відчувала ніяких ніг, отже, можливо, я усе роблю як слід».
– ПОПЕРЕДЖЕННЯ, – промовив механічний голос. – СЮЗАННО З НЬЮ-ЙОРКА, ТЕ, ЩО ВИ РОБИТЕ, НЕБЕЗПЕЧНО. ПОСЛУХАЙТЕСЬ МЕНЕ, БЛАГАЮ. НЕГАРНО ДУРИТИ МАТІНКУ-ПРИРОДУ.
Їй спливла одна з Роландових примовок: «Роби, що мусиш, а я робитиму, що сам мушу, й побачимо, хто вхопить гусака». Вона не була певна, що розуміє, до чого це, але їй здалося, що цій ситуації та примовка пасує, тож вона промовляла її вголос, повільно, але безупинно відкручуючи регулятор «ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ», і так вже минула цифру 4, потім 3…
Вона хотіла довернути його до одиниці, але біль, що стрелив їй у голову, коли ця ідіотська штука проминула цифру 2, був таким нестерпним, таким
