неї народилася думка.
Сюзанна заплющилась і уявила собі радіомікрофон. Розкривши очі, вона побачила мікрофон перед собою: він стояв на панелі, праворуч від двох регуляторів і тумблера. На підставці мікрофона вона уявила собі назву компанії «Зеніт»20 з її логотипом- блискавкою Z, але натомість там з’явився напис: «ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ». Отже, щось домішалося до її техніки візуалізації. Їй стало надзвичайно моторошно.
Прямо під мікрофоном на панелі виднівся якийсь напівкруглий триколірний індикатор, а під ним друковані літери: «Сюзанна- Мія». Стрілка індикатора рухалася від зеленого сегменту в бік жовтого. За жовтим сегментом йшов червоний, а далі – єдине, складене з друкованих чорних літер слово: «Небезпека».
Сюзанна взяла мікрофон, ще не розуміючи, що робити далі, заплющила очі й уявила собі тумблер, схожий на той, на якому було написано «СПАТИ/НЕ СПАТИ», тільки тепер він був при мікрофоні. Розплющивши очі, Сюзанна дійсно його там побачила. І ввімкнула мікрофон.
– Едді, – промовила вона. Почуваючись трохи не ідіоткою, вона, однак, продовжила: – Едді, якщо ти мене чуєш, зі мною все гаразд, принаймні поки що. Ми з Мією в Нью-Йорку. Зараз 1 червня 1999-го, я хочу спробувати допомогти їй народити. Іншого вибору я не бачу. Якщо не вийде, мені самій доведеться якось звільнитися від вагітності. Бережи себе, Едді. Я… – Очі її набрякли сльозами. – Я кохаю тебе, любий. Дуже-дуже.
Сльози заструменіли їй по щоках. Спершу вона їх ще намагалася витирати, а потім облишила. Хіба не має вона права плакати за своїм чоловіком? Того права, що його має будь-яка жінка в світі?
Вона чекала на відповідь, розуміючи, що сама її може собі дати, і стримуючись від цього наполегливого бажання. Не та зараз ситуація, коли піде на користь її балачка сам на сам голосом Едді.
Раптом картина перед її очима подвоїлася. Вона бачила цей Доґан таким, яким він був насправді, – примарною тінню. А поза його стінами лежали не пустельні простори на сході землі Вайє, а Друга авеню з її автомобільною метушнею.
Мія розплющила очі. Вона знову почувалася гарно – завдяки мені, мила, завдяки мені – і готова була рухатись далі.
Сюзанна повернулася.
На початку літа 99-го на лаві в Нью-Йорку сиділа чорношкіра жінка (вона все ще вважала себе негритянкою21). Навкруг чорної жінки розташувалися торби з її манаттям, її гунна. Одна з торб була вицвілого червоного кольору. На ній містився напис друкованими літерами: «У КЛУБІ “ДОРІЖКИ СЕРЕДМІСТЯ” МОЖЛИВІ ЛИШЕ СТРАЙКИ»22. Інший бік торби був рожевий. Кольору троянди.
Мія підвелася. Раптом вийшла наперед Сюзанна і всадовила її назад.
– Ти це навіщо? – спитала здивовано Мія.
– Сама не знаю, гадки не маю. Давай просто потеревенимо трохи. Чому б тобі не почати з балачки про те, куди ти збиралася йти?
– Мені потрібно знайти телефойнь. Дехто мені мусить подзвонити.
– Телефон,
Zenith Electronics Corporation – потужна колись американська компанія (з 1995-го належить корейській LG Group) з виробництва радіо- та телеприймачів, зокрема 1956 р. вивела на ринок перший бездротовий дистанційний пульт керування.
Негр – застосування цього терміна щодо людей чорної раси почало вважатися неполіткоректним у США наприкінці 1960-х рр., тепер це просто архаїчне слово.
Страйк – у боулінгу попадання з першого кидка.
