до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..
Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.
Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.
– Едді, – стиха гукнув він.
– Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, – промовив він апатично. – Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. І він продекламував:
Черепаху здоровенну уяви!
На собі вона тримає світ людви.
Думає вона неспішно і ласкаво про всіх нас,
На цій думці світ тримається якраз.
І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:
На спині у черепахи правда сидить,
Вірність із любов’ю поряд видить.
Черепаха любить землю і моря,
Любить навіть дитинча таке, як я.
– Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, – сказав Роланд. – Але доволі близько до того, за буквою і духом.
– Ім’я Великої Черепахи – Матурин, – додав Джейк і знизав плечима. – Якщо це має якесь значення.
– Ти не маєш можливості взнати точно, який зламався? – прискіпливо вдивлявся Роландові в обличчя Каллаген.
Роланд похитав головою.
– Я знаю одне, Джейк має рацію – це не наш Промінь. Якби це був наш, нічого б не встояло на сто миль навкруг Кальї Брин Стерджис. А може, й на тисячу миль, хтозна. Навіть птахи попадали б з неба, обсмалені.
– Ти говориш про Армагеддон, – тихо, тривожним голосом прорік Каллаген.
Роланд мотнув головою, проте начебто й не заперечуючи.
– Мені не знайоме це слово, панотче, але, безперечно, я маю на увазі велике руйнування й загибель. І десь, вздовж Променя, який пов’язує Рибу й Пацюка, саме це, можливо, й трапилось.
– Ти точно впевнений у цьому? – глухо запитала Роза.
Роланд кивнув. Одного разу він уже був пережив це, коли повалився Ґілеад і його цивілізація, як він тоді зрозумів, скінчилася. Тоді й пустився він берега, вирушив у мандри з Катбертом, Аланом, Джеймі та ще кількома іншими з їхнього ка-тету. Тоді обломився один з шести Променів, і, майже напевне, він не був першим.
– Скільки Променів залишилося, скільки їх ще підтримують Вежу? – спитав Каллаген.
Схоже було, що Едді вперше зацікавився чимось, окрім долі своєї зниклої дружини. Тепер він дивився на Роланда ледь не уважно. А чом би й ні? Врешті-решт, це було ключове питання. «Все в світі служить Променю» – так кажуть, хоча насправді все служить Вежі, Вежу утримують Промені. І якщо вони переломляться…
– Два, – промовив Роланд. – Залишилося щонайменше два, я гадаю. Цей, що йде через Калью Брин Стерджис, та ще один. Хоча бозна, скільки часу вони ще протримаються. Нам треба поспішати.
Едді заціпенів.
– Якщо ти вважаєш, що ми можемо вирушити без Сюзі…
Роланд
