style="font-size:15px;"> – Хенчик – людина слова. А от чи переконає він своїм словом інших після того, що тільки-но трапилося… От цього, Роланде, я не можу знати.
– Краще б йому пощастило, – похмуро промовив Едді. – Так буде краще для нього.
Роланд з Ґілеаду запитав:
– Хто хоче зіграти в «погляньте»?
Едді вирячився, не в змозі такому повірити.
– Нам не заснути до самого світанку, – пояснив стрілець. – Мусимо якось вбити час.
Тож вони сиділи за картами (грали в «погляньте»), і раз за разом вигравала Розаліта, записуючи рахунок на грифельній дошці; ані сліду тріумфу не помічалося на її обличчі – на ньому взагалі не відбивалося жодних емоцій, які міг би вгадати Джейк. Йому кортіло спробувати «доторк», проте він вирішив, що неправильно було б використовувати своє чуття без дійсно поважної причини. Піддивлятися, що криється за «покерним» виразом обличчя Рози, – це було б те саме, що зазирати їй під спідницю. Або підглядати, як вони кохаються з Роландом.
Тим часом гра тривала, і, вже коли почав світлішати обрій на північному сході, Джейк нарешті здогадався, про що вона весь час думає, бо й сам він думав про те саме. Від сьогодні й до самісінького кінця десь в глибинах свідомості всі вони будуть перейматися думкою тільки про ті два останні Промені.
Очікуватимуть, що якийсь з них, а то й обидва, переломляться. Чи вони будуть десь вишукувати сліди Сюзанни, чи Роза стоятиме в себе вдома біля плити, чи навіть Бен Слайтмен сидітиме на ранчо Воуна Айзенгарта в жалобі за своїм мертвим сином – усі вони відтепер думатимуть про одне й те саме: їх залишилося тільки два, а Руйначі і вдень і вночі працюють проти них, вгризаються, нищать Промені.
Скільки часу залишилося до того, як усе скінчиться? І як саме воно скінчиться? Чи вони почують всеосяжний гуркіт, коли поваляться оті темно-сірі кам’яні брили? Чи небо роздереться навпіл, мов якась благенька ганчірка, і звідти посиплються жахиська, що живуть у темряві тодешу? Чи вистачить їм часу, щоб скрикнути? Чи настане потім потойбічне життя, чи навіть Небо й Пекло будуть геть знищені падінням Темної вежі?
Він подивився на Роланда і послав йому найчіткішу, на яку тільки спромігся, думку: «Роланде, допоможи нам».
І отримав відповідь, яка наповнила його мозок холодною втіхою (ой-ой, втіха, що дарує холод, краща за повну її відсутність): «Якщо зможу».
– Погляньте, – промовила Розаліта і виклала свої карти. Вона зібрала Жезли – це вже само по собі високий клас, – і все вінчала Дама Смерті.
ЗАСПІВ:
Комала-кам-ком!
Ось молодик з револьвером,
Він утратив свою милу,
Коли вона кинулась бігом.
ВІДСПІВ:
Комала-ком-один!
Слід по ній розвіявся як дим!
Збігла вона од свого милого,
І тепер він тужить сам-один.
Другий куплет
Тривкість магії
Дарма вони непокоїлись щодо фолькен манні. Суворий, як
