відблисками на сонці подряпаний, пошарпаний інвалідний візок із заляпаним кров’ю, покритим пилом сидінням. Його ліве колесо було неоковирно вивернуте й покривлене.
– Чому ти промовляєш так злостиво? – поцікавився Хенчик. До нього тулився Кантаб і близько дюжини старійшин, котрих Едді іноді стиха називав «підрясниками». Двійко з них були на позір набагато старішими за самого Хенчика, і Роландові пригадалися слова, сказані йому Розалітою минулої ночі. «Чимало з них, не молодші за Хенчика, долатимуть ту стежину після настання темряви». Нехай ще не темно, але ж невідомо, чи хтось з них спроможний дійти до майже стрімкого відтинку стежки, не кажучи вже про решту дороги на вершину, до отвору печери.
– Вони привезли катальне крісло твоєї жінки сюди на її честь. І на твою. То чому ти промовляєш так злостиво?
– Тому що воно не мусило бути таким побитим і в ньому мусила б сидіти вона, – відповів Едді старому. – Ти спроможний зрозуміти це, Хенчику?
– Злостивість – найзгубніше з почуттів, – співуче проголосив Хенчик. – Злостивість згубна для мозку й гибельна для серця.
Губи Едді стиснулися, перетворившись на тоненький шрам під носом, проте йому вдалося утриматись од відсічі. Він підійшов до понівеченого Сюзанниного крісла-візка – той прокотився тисячі миль відтоді, як вони знайшли його в Топіці, але тепер його катальні дні завершилися – і задивився на нього з печаллю. Коли вслід за ним рушив Каллаген, він махнув йому рукою, щоб не наближався.
Джейк дивився на те місце на дорозі, де було нагло вбито Бенні. Звісно, тіло хлопця зникло і хтось засипав витеклу з нього кров свіжим шаром оґґану, проте Джейк зрозумів, що все одно бачить темні плями. І відрубану руку Бенні, що лежить з розкритою долонею. Джейк згадав, як татусь його друга, хитаючись, вигулькнув з кукурудзи, як він побачив, що син його лежить тут. Секунд з п’ять він неспроможний був видати й звуку, і Джейк подумав, що цього часу могло вистачити на те, щоб повідомити сею Слайтмену, які неймовірно невеликі в них втрати: один загиблий хлопець, одна мертва дружина ранчера і ще один хлопець зі зламаною гомілкою. Чисто дрібниці. Та ніхто цього не зробив, і тоді Слайтмен-старший заскавулів. Джейк гадав, що ніколи не забуде того скавуління і завжди пам’ятатиме, як Бенні лежав у пилюці, з відрубаною рукою.
Поряд з місцем, де впав Бенні, лежало щось іще, покрите грязюкою. Джейк помітив промельк металевого зблиску. Він припав на коліно і виколупав з землі одну з Вовчих убивчих куль, штучку, що зветься «снич». Модель «Гаррі Поттер», судячи з напису на її боці. Вчора він тримав парочку таких у жмені, відчуваючи їхнє тріпотіння. Чуючи їхнє неголосне, загрозливе дзижчання. Ця ж кулька була мертвою, мов каменюка. Джейк випростався й жбурнув її в бік купи закиданих кукурудзинням вовчих трупів. Жбурнув сильно, аж рука йому заболіла. Цю руку, либонь, судомитиме завтра, але йому було це байдуже. Також байдужа йому була й Хенчикова несхвальність щодо злості. Едді бажав повернути свою дружину,
