то тут, то там стирчали з водної гладі живими волохатими істотками, вкритими зеленню. Курсували круїзні лайнери на горизонті й менші кораблі, що належали береговій охороні та приватним особам. А ближче до берега, трохи далі за буйками, була натягнута сітка, що обмежувала зону для купання, зовсім нівелюючи велику воду. Виявляється, тут водилися акули, і ця сітка мала їх зупиняти від кровожерного поглинання людських тіл. Де-не-де поміж сіткою розташовувалися пластикові квадратні бази, на яких сторожували рятувальники, зірко вдивляючись у безмежжя великої води й сподіваючись побачити акулячий плавник, щоб упередити лихо в разі чого. Вода аж кипіла від різновиду активності в ній.
Під кволим сутінком від рідкого листя ліанкаранських акацій розташовувалися відпочивальники. Стояла сорокаградусна спека, і їх було небагато. Аня ще встигла сісти під вільне дерево й спертися на нього спиною. Її хребет болів від постійного пересування містом. Вона поводила спиною по шершавому стовбуру свого дерева, роблячи імпровізований масаж, але спина не виказувала жодної радості від такої кволої турботи про неї. «Мабуть, я добряче схудла, і моїй спині це не подобається, – розмірковувала дівчина, – або їй бракує поживних речовин, як й іншим частинам мого тіла. З хребців вимивається лімфою кальцій, котра забирає його для інших органів».
Аня роздивилася навкруги й побачила крамничку з наїдками, у якій найдешевшим поживним продуктом виявилося пиво. В Гонконґу, де все було дуже дорого, майже ніхто не вживав алкоголю. Ну от не було такої національної традиції – і все тут! Тому пиво коштувало недорого. Відносно недорого…
– З Вас тридцять долярів.
– Візьміть, ось, тримайте, – кваплячись відрахувала Аня гроші, ніби переживаючи, що не вистачить. Хоча вона ще вранці поміняла сто ойрів. Половину свого гонконзького статку.
– Стаканчик дати?
– Так, мабуть…
– Тоді з вас тридцять сім ойрів.
– О, ні-ні, не треба, – поквапливо проговорила Аня й узяла холодну пляшку з пивом.
«Так у світі повелося»… і далі буде не пісня «Плачу Єремії», вибачайте, так у світі повелося, що пиво – одне з найпоживніших дешевих напоїв. Воно навіть волоссю допомагає рости блискучішим і густішим. Так кажуть. Але, мабуть, задля того його треба не всередину вживати, а застосовувати зовнішньо. Однак Ані було не до блискучого волосся наразі – вона знову влаштувалася під своїм деревом-тентом і відкрила пляшку. Колись давно, коли вона поїхала в шкільний табір у Словаччину, вона вперше спробувала пиво. І то було не якесь «Жигулівське», або нудотне «Чернігівське», а справжнє, крафтове, словацьке… До речі, тоді вона також його пила не з цікавості чи молодечого протесту – потреба примусила. От саме як тепер… У таборі дітей майже не годували, а їсти хотілося молодим організмам, ще і як. Навкруги жодної кав’ярні чи бакалії. Тільки супермаркет із чипсами, що тільки й називався супермаркетом, і – нічний паб. Словацький сільський
