не у «зв’язаній» формі, а також, у певному сенсі, не придатні до вторинної форми процесу. Тому факту, що вони незв’язані, ці елементи завдячують своєю здатністю продукувати фантазії здійснення бажання, які представляють у снах, застосовуючи приєднання залишків денних вражень. Ми часто наштовхуємося на такі нав’язливі повторення у терапевтичній практиці, і вони стають перешкодою наприкінці лікування ми хочемо домогтися цілковитої відстороненості пацієнта від лікаря. Можна також припустити, що неясна тривога новачків перед психоаналізом пов’язана саме з тим, що вони бояться пробудити в собі щось, що, на їхню думку, краще залишити спати; це їхній страх перед виникненням демонічного нав’язливого примусу.
То яким чином пов’язані між собою інстинкти і нав’язливе повторення? Тут ми приходимо до думки, що натрапили на сліди загального, досі чітко не визначеного характеру цих потягів чи, можливо, навіть усього органічного життя, досі для нас неясного або, у всякому разі, недостатньо чітко окресленого. Інстинктивне, з цього погляду, можна було б визначити як присутнє у живому організмі прагнення до відновлення будь-якого давнішого стану, який під впливом зовнішніх чинників ця жива істота змушена була залишити, певною мірою органічна еластичність або, якщо завгодно, вияв консерватизму в органічному житті[20].
Це визначення інстинктивного потягу звучить дивно, адже ми звикли бачити в інстинктивних імпульсах прагнення до зміни та розвитку, а тепер маємо визнати зовсім протилежне, вияв консервативної природи живого. З іншого боку, нам дуже часто трапляються приклади з життя тварин, які нібито підтверджують історичну обумовленість потягів. Коли деякі види риб здійснюють важкі мандрівки на нерест для того, щоб відкласти ікру у певних водах, віддалених від їхнього звичного ареалу існування, то, згідно з інтерпретацією багатьох біологів, вони шукають лише попередні місця свого поширення, які вони колись поміняли на інші. Те саме стосується мандрів перелітних птахів, але пошук подальших прикладів стає зайвим, якщо ми згадаємо, що у явищах спадковості та у фактах ембріології маємо найпереконливіші докази органічного примусу до повторення. Ми бачимо, що зародок тварини змушений повторити у своєму розвитку – нехай навіть у побіжному зародковому вигляді – структуру всіх тих форм, від яких походить ця тварина, замість того, щоб поспішити найкоротшим шляхом до кінцевого образу. Цю обставину ми можемо пояснити з суто механічного погляду тільки незначною мірою і не можемо обминути історичний бік справи. Так само далеко вглиб історії тваринного світу заводить здатність заміщення втраченого органу утворенням іншого, ідентичного.
Слід одразу відзначити що, крім консервативних потягів, які змушують до повторення, є інші, які прагнуть до створення нових форм і ведуть до прогресу. Ми передбачаємо заперечення, що з цієї обставини випливає, і згодом повернемося до нього у наших
Я не маю сумнівів, що подібні припущення про природу інстинкту вже неодноразово висувалися раніше (прим. авт.).
