доріжці, по коліях, витиснених у снігу, що осів під колесами її маленької машинки. Ще п’ять кілометрів, і вона буде вдома. Вдома у себе, й удома в діда Йонаса. Їхніх двох «домів» під одним дахом. Просто один дивиться вікнами на північ, а другий – на південь.
Пес Барсас вискочив із будки і заметляв хвостом, побачивши знайому машину. Маленький червоний «фіат» спинився біля комори.
Рената занесла пакети в коридор. Роззулася. Один пакет залишила біля зелених фарбованих-перефарбованих дверей діда. Другий занесла до себе.
«Треба буде щось смачне на вечерю приготувати і діда покликати!» – вирішила вона.
Повернулася в коридор, постукала в зелені двері, штовхнула їх. Ті відчинилися.
– О! Приїхала! – зрадів Йонас. – Які в світі є новини?
– А що, треба було газети купити? – спитала Рената, намагаючись згадати, чи просив її про це дідусь.
– Ні, навіщо мені газети! Що там у місті? Може, щось нове бачила? Може, збудували щось?
– Ні, – на ходу відповіла Рената. Занесла пакет із їжею на кухню, розклала покупки на столі. Частину в холодильник сховала, частину – в шафку біля плити.
– Все по-старому. Нічого нового! Згадувала там бабусині пиріжки з яблуками…
– Так, – дід кивнув. – Пиріжки… Завези мене якось туди, в місто. Давненько не був.
– Звісно! Ти сьогодні ввечері у мене повечеряєш?
– О! А я думав тебе до себе кликати! – зізнався дід.
– Ну тоді давай я вечерю приготую, а їсти будемо у тебе! Гаразд? – запропонувала Рената.
– Тобі треба в політику йти, – посміхнувся дід. – Згоден. А що приготуєш?
– Ще не знаю, але спробую щось смачне! – пообіцяла Рената.
Повернулася до себе.
Задумалася про Вітаса. Згадала нещодавню «Шенґенську ніч», згадала гостей і веселу атмосферу очікування від опівночі дива. Інґрида та Клаудіюс уже в Лондоні, Барбора й Андрюс – у Парижі. Вітас сказав, що вони йому вже телефонували. Вони в захваті. У них все чудово!
Може, якби Вітас приніс їй квитки на потяг чи на літак і стояв би над нею, поки дівчина не збере речі, тоді б і вони вже були зараз десь в Італії. Але Вітас – практичний, він усе ж ветеринар. Вирішив, що вони поїдуть її автівкою. А їхати треба через усю Європу. Машина маленька, слабенька. Довезе? Але навіть не це головне! Навіщо? Що робити їм, литовцям, в Італії? Подивитися на Рим і Венецію? Авжеж. А потім?
Уся ця історія з «Шенґенською ніччю» зараз здавалася Ренаті продовженням фестивалю «Be2gether», де вони всі й познайомилися наприкінці серпня. Драйв, який захопив їх у вир музики та спілкування, був занадто сильним, щоб йому чинити опір. Та й не було причини чинити опір. А потім жартівливе одруження! Хтось же вигадав усе це. Хтось придумав, а вони з радістю взяли участь і після цього, як після справжнього одруження, влаштували в окремому наметі потрійне весілля без гостей. Кожен був одночасно і нареченим, і гостем на весіллі своїх друзів. А потім, коли прощалися, домовилися
