намагалася не виказувати свого сум’яття.
– Чи не можна якісь речі придбати вживаними? – прошепотіла вона.
– Ні, мадам, це не магазин вживаного краму, – заперечив продавець, який уже вирішив, що цьому клієнтові кредит надавати не варто.
Мейзі розкрила гаманець, передала чотири банкноти і чекала на здачу. Вона зітхнула з полегшенням, коли школа Святого Беди виплатила першу стипендію наперед. Особливо тому, що їй ще треба було купити дві пари шкіряних черевиків – чорних із шнурівками, дві пари білих кедів із шнурівками і одну пару капців для спальні.
Продавець кашлянув:
– Хлопчику також знадобляться два комплекти піжам і халат.
– Так, звісно, – погодилася Мейзі, сподіваючись, що їй вистачить грошей у гаманці, щоб покрити витрати.
– І якщо я правильно зрозумів, цей хлопчик – хорист? – продовжував продавець, придивляючись до списку.
– Атож, – гордо відповіла Мейзі.
– Тоді йому знадобиться одна чорна ряса, два підрясники, червоний і білий, а також медальйон Святого Беди.
Мейзі захотілося втекти з крамниці.
– Ці речі йому надасть школа, коли він прийде на свою першу репетицію хору, – додав продавець перед тим, як передати їй здачу. – Іще щось треба, мадам?
– Ні, дякую, – відповів замість матері Гаррі, підхопив дві торби, схопив жінку за руку і швидко вивів її з крамниці: «Т. С. Марш, найкращі кравці».
Ранок суботи перед тим, як вирушати до школи Святого Беди, Гаррі провів із Старим Джеком.
– Нервуєте перед тим, як їхати до нової школи? – поцікавився Старий Джек.
– Та ні, – відказав Гаррі зухвало.
Старий Джек усміхнувся.
– Я дуже наляканий, – зізнався зрештою підліток.
– Як і будь-який новак, як тепер вас будуть називати. Намагайтесь сприймати все так, ніби вирушаєте у пригоду до нового світу, де кожен починає, як рівний.
– Але як тільки вони почують, як я балакаю, то відразу ж збагнуть, що я їм не рівня.
– Можливо, але коли вони почують, як ви співаєте, одразу ж второпають, що вони – не рівня вам.
– Більшість із них походять із заможних сімей, де є слуги.
– Це стане втіхою лише для дурників, – заспокоїв Старий Джек.
– Але дехто з них має братів у школі, і навіть батьки й діди вчилися там до них.
– Ваш батько був чудовою людиною, – сказав на те Старий Джек, – і ніхто з них не має кращої матері, можу вас запевнити.
– Ви знали мого батька? – стрепенувся Гаррі, не в змозі маскувати свій подив.
– Знав – це перебільшення, – зронив Старий Джек, – але я спостерігав за ним здалеку, як і за багатьма іншими, хто працював у доках. Він був гідною, мужньою та богобоязливою людиною.
– Але ви знаєте, як він помер? – Гаррі зазирнув Старому Джекові у вічі, сподіваючись, що нарешті отримає чесну відповідь на запитання, яке його вже давно турбувало.
– А
