генерал.
– А його як звали?
– Джордж Вашинґтон.
– Минулого тижня ви мені казали, що Вашинґтон – столиця Америки. Його назвали на честь міста?
– Ні, це місто назвали його ім’ям. Його збудували на території болота, відомого як Колумбія, через яке тече річка Потомак.
– А Бристоль також назвали на честь людини?
– Ні, – усміхнувся Старий Джек, котрого розважило те, як допитливий розум Гаррі швидко перейшов від одного суб’єкта до іншого. – Бристоль спершу називався Бриґстоу, що означає ділянка біля мосту.
– А коли він перетворився на Бристоль?
– Історики мають різні версії щодо цього, – пояснив Старий Джек. – Хоча Бристольський замок Роберт Ґлостершир збудував іще 1109 року, коли побачив можливість торгувати вовною з ірландцями. Після цього місто перетворилося на торговий порт. Відтоді воно стало центром кораблебудування на сотні років і почало зростати іще швидше, коли 1914-го знадобилося збільшити наш військово-морський флот.
– Мій батько воював на Великій війні, – з гордістю сказав Гаррі. – А ви?
Уперше Старий Джек завагався, перш ніж відповісти на запитання Гаррі. Він просто сидів і мовчав.
– Мені шкода, пане Коломазь, – сказав Гаррі. – Мені не варто було пхати носа, куди не треба.
– Ні-ні, – заперечив Старий Джек. – Просто мене про це не питали вже багато років.
Він замовк і розкрив долоню, на якій лежали шість пенсів. Гаррі взяв маленьку срібну монетку і куснув її, бо бачив, як це робить його дядько.
– Дякую, – сказав він перед тим, як сховати скарб до кишені.
– Підіть і купіть собі риби та картоплі у портовій кафешці, але не кажіть своєму дядькові, бо він запитає, звідки взялися гроші.
Насправді Гаррі зроду нічого не казав дядькові про Старого Джека. Якось почув, як Стен розповідав його мамі:
– Того бовдура давно треба замкнути.
Хлопець запитав у панни Мандей, хто такий бовдур, бо не зміг знайти цього слова у словнику, а коли вона пояснила, то він уперше второпав, наскільки дурним був його дядько Стен.
– Не обов’язково дурний, – зауважила панна Мандей, – просто погано поінформований, а тому упереджений. – Не сумніваюся, Гаррі, – додала вона, – що у своєму житті ти зустрінеш іще багато таких чоловіків, і дехто з них займатиме набагато вище становище, ніж твій дядько.
3
Мейзі зачекала, доки не почула, як зачиняються вхідні двері, аби переконатися, що Стен уже пішов на роботу, відтак оголосила:
– Мені запропонували працювати офіціанткою у «Королівському готелі».
Ніхто з тих, хто сидів за столом, не озвався, бо розмови під час сніданку мали відбуватися за звичною схемою і нікого не заскочувати зненацька. У Гаррі виник добрий десяток запитань, які він не хотів ставити, позаяк чекав, що спершу своє слово скаже бабуся. А вона зосереджено наливала собі іще одне горнятко чаю, ніби й не почула,
